ЯК ОЦІНИТИ ШИРОТУ АУДИТОРІЇ НАУКОВОГО ПЕРІОДИЧНОГО ВИДАННЯ?

На сторінках журналу "Вісник Національної академії наук України" (№ 9 — 2018) опубліковано статтю Радченко А.І., Коваль Н.В. «ЯК ОЦІНИТИ ШИРОТУ АУДИТОРІЇ НАУКОВОГО ПЕРІОДИЧНОГО ВИДАННЯ?»

У статті проаналізовано простий та ефективний спосіб визначення широти кола авторів наукового видання незалежно від його тематичного спрямування, що дає змогу оцінити рівень монополізованості конкретного періодичного видання чи їх тематичної групи. За допомогою індексу Херфіндаля — Хіршмана оцінено рівень монополізованості наукових періодичних фахових видань, тобто кількісний розподіл авторів певного журналу за афіліацією (офіційним місцем роботи). Розрахунки виконано на прикладі наукових журналів, у складі засновників яких є Національна академія наук України та наукові установи, що входять до Секції суспільних і гуманітарних наук НАН України (відділень економіки; історії, філософії та права; літератури, мови та мистецтвознавства) за 2015–2017 рр. Показано, що журнали НАН України, які висвітлюють питання у сфері суспільних і гуманітарних досліджень, значною мірою монополізовані їхніми установами-засновниками.
Ключові слова: науковий журнал, індекс Херфіндаля — Хіршмана, монополізованість наукового видання, афіліація, широта авторської аудиторії.

Останнє десятиліття позначилося у світі стрімкою уніфікацією вимог до наукових періодичних видань. Тепер необхідною умовою існування будь-якого наукового періодичного видання є наявність у нього доступного, помітного веб-ресурсу зі зрозумілим інтерфейсом, певними атрибутами і структурою [1–3], а показником якості — його індексація у відомих і визнаних у світі наукометричних та реферативних базах. Для входження до наукометричних баз, крім веб-сайту, коду ISSN та англомовної версії з повними метаданими до кожної наукової статті, у видання має бути представницька редакційна колегія, члени якої походять з різних країн і працюють у різних наукових установах або закладах вищої освіти, а також якнайширша «географія» авторів. Ці вимоги зумовлені насамперед тим, що сьогодні мірилом успішності роботи науковця, видання чи наукової станови є показники цитованості, оскільки саме від них залежить розподіл фінансування на наукові дослідження. Отже, успішне наукове видання має бути «видимим», відомим, не бути монополізованим однією чи кількома установами, тобто воно не повинне обслуговувати певну групу науковців, а має залучати до роботи широке коло авторів, рецензентів і, відповідно, читачів, які й є потенційними цитувальниками.

«Географічно» широке коло членів редакційної колегії та авторів опосередковано свідчить про різноманітність читацької аудиторії, яка може продукувати більше посилань. Слід також зважати на те, що нині найбільш цитованими у світі є статті, написані великими колабораціями [4, 5].

В Україні цим питанням актуальності додає наказ МОН України від 15.01.2018 № 32 [6], яким запроваджено нові вимоги до наукових фахових видань. Фактично цей наказ зобов’язує періодичні видання входити у наукометричні бази. Він стосується всіх видань, що прагнуть бути фаховими, тобто такими, які можуть бути враховані під час атестації наукових працівників і установ. Реально в Україні наукові періодичні видання досить часто друкують авторів переважно з однієї установи, а саме установи-засновника цього видання, на що неодноразово звертали увагу різні дослідники. Не торкаючись у цій статті формальних причин такої ситуації, зазначимо, що найчастіше дописувачі видання є його читачами та цитувальниками, тобто звуження кола авторів чи обмеження їх однією установою призводить до підвищення рівня самоцитування у виданні. Тому пошук простих інструментів, які дадуть змогу кількісно оцінити авторське коло періодичного видання, чітко окреслити проблему та аргументувати необхідність запровадження певних організаційних кроків з метою підвищення рейтингу видання, є актуальним. Вивчення «географії» авторів важливе насамперед для видань соціогуманітарного циклу як традиційно більш консервативних і закритих.

Одним з найпоширеніших у світі економічних індексів для визначення ступеня монополізації ринків та ухвалення певних урядових рішень є індекс Херфіндаля — Хіршмана (Herfindahl-Hirschman Index, HHI) [7–9]. Останнім часом цей індекс широко застосовують і для оцінювання суспільно-політичних явищ, наприклад прогнозування розподілу голосів виборців [10], однак дослідники наголошують, що, як і будь-який показник, він значною мірою залежить від обсягу інформативної бази, за якою його обчислюють [10, 11]. Фактично зміст індексу полягає у визначенні частки ринку (аудиторії), що припадає на певну установу (організацію, фірму), тобто у визначенні питомої ваги кожної установи у відповідній сфері. Чим більша питома вага установи в галузі, тим вищі потенційні можливості для виникнення монополії.

Повний текст