Видавничий дім «Академперіодика» НАН України та Інститут історії України НАН України продовжують співпрацю над проєктом «Україна. Нариси історії», тож наразі вийшла друком ще одна книга з цього проєкту — «Україна в XIX столітті: людність та імперії» (відповідальний редактор акад. НАН України Валерій Смолій, координатор проєкту чл.-кор. НАН України Геннадій Боряк).
Автори Валентина Шандра й Олена Аркуша пропонують читачам наукове осмислення «українського дев’ятнадцятого століття», яке неможливо розглядати без аналізування світових подій від Великої французької революції 1789 р. до Першої світової війни, так званого довгого ХІХ століття.
Автори змальовують чіткий «розпад» політичної історії ХІХ ст. на два періоди, межею яких є революція 1848 р. та ліберальні реформи 1860-х років у Російській та Австрійській (Австро-Угорській) імперіях. У чітко структурованих розділах книги описано геополітичну ситуацію у Східній Європі останньої чверті XVIII та ХІХ ст. і розглянуто такі питання: територія та населення українських земель у складі цих імперій, влада та суспільство, релігійне та церковне життя, війни на території України та служба її населення в імперських арміях, ліберальні реформи та їх наслідки, перехід від аграрного до індустріального суспільства, освіта, наука, культура та повсякденне життя українців.
Політичну історію представлено за двома основними сюжетними лініями: процеси модерного націєтворення та інтеграція українського соціуму й політикуму до імперських структур. Автори відійшли від зображення історії ХІХ ст. як постійного протистояння між імперіями та націями й розглянули ширший комплекс питань, пов’язаних з організацією імперськими органами влади життя на підвладних територіях. Обидві імперії пройшли шлях від реформ освіченого абсолютизму до ліберально-конституційних перетворень і представницько-парламентських установ. Тривале перебування української людності в Австрійській і Російській імперіях спричинило відмінності у перебігу соціальних процесів і процесів націєтворення, які визначили регіональні особливості політичної культури. Автори прагнули збалансовано підійти до націєцентричного викладу історії ХІХ ст., дослідивши український національний рух по обидва боки кордону відповідно до усталених в історіографії типологічно-порівняльних періодизацій для тогочасних недержавних народів Центрально-Східної Європи. Особливу увагу приділено розгляду спільних зусиль діячів різних регіонів України, спрямованих на досягнення всеукраїнської єдності.
Формування сучасної української нації, яке в основному відбулось упродовж ХІХ ст., автори розглядають як процес, що тривав у тісній взаємодії та конкуренції з іншими національними й територіальними проєктами в регіоні, насамперед із російським / панруським і польським / річпосполитським. Варіанти ідентичностей показано як процес пошуку, зумовлений специфічними обставинами того часу, місця та простору. Оскільки саме в перехресній взаємодії різних національно-політичних орієнтацій викристалізувалася модерна Україна.
Водночас описані інші етнічні групи, що проживали на території України, які зробили свій внесок у залюднення, економічний та культурний розвиток історичних регіонів. Також праця містить сюжети, які відображують життя єврейської, німецької, румунської, угорської, болгарської, грецької, вірменської та інших етнічних громад, й аналіз становища кримськотатарського населення.
Автори наголошують на важливому впливі воєнних подій щодо інтелектуальної та організаційної консолідації українського руху, оскільки до початку Першої світової війни українське питання було внутрішньою справою Росії й Австро-Угорщини, а в ході воєнних дій воно вийшло на міжнародний рівень. Війна зламала кордонні перепони, і українська нація самоусвідомила себе настільки, що переосмислила своє завдання й розпочала боротьбу за власну державність. Адже внаслідок цієї війни сталася ліквідація імперських режимів, що створило принципово нову політичну ситуацію для реалізації планів і проєктів державної самостійності України.