24 лютого, у день третіх роковин російського повномасштабного вторгнення, у Національній науковій медичній бібліотеці України відбулася презентація третього видання книги лікаря та воїна-добровольця Євгена Дубровського «Історія, яку варто почути».
У заході брали участь науковці, колеги медики і побратими автора, а також співробітники Видавничого дому «Академперіодика», які працювали над третім, доповненим виданням книги. Митрополит Переяславський і Вишневський Олександр (Драбинко) після вітального слова підніс молитву за Україну та відслужив заупокійну літію за загиблими воїнами, медиками та мирними українцями. А чудові юні студенти Київської муніципальної академії музики імені Р.М. Глієра виконали кілька творів українських композиторів, зокрема й всесвітньовідому «Мелодію» Мирослава Скорика.
Саме історичне приміщення, де проходила презентація, слова, які лунали, музика, фотографії з життя бригади, що демонструвалися на великому екрані, кілька портретів побратимів Євгена Дубровського із траурними стрічками на столі поряд з примірниками видань створили неймовірну атмосферу, коли важко було стримати сльози і тим, хто виступав, і тим, хто сидів у залі.
У передмові до видання є такі слова: «Основа цієї книги — мій фронтовий щоденник. Він був написаний не вдома, не в теплих затишних стінах. Не у спокої та безпеці. А «там». На фронті. У потрощених підвалах, порожніх селах та посеред безкрайніх полів Донеччини. Написаний на побитому телефоні у хвилини, коли мозок жадав виходу емоцій та розуміння всього, що відбувається. Я спершу вів той щоденник лише для себе, аби не втратити здоровий глузд, витримати все, переосмислити й самому собі виговоритися. Це був мій психологічний запобіжник, секрет, як уберегтися від депресії та психологічного зриву. Неймовірні пригоди, сумні та смішні історії, фронтове життя, армійська буденність, де відчай нерозривно переплітається з героїчним піднесенням, заграли на сторінках щоденника своїм окремим життям та емоціями. На основі цих записів і з’явилася книга, якою я вирішив поділитися з усіма вами».
І ми, співробітники ВД «Академперіодика», горді з того, що долучилися до роботи над «Історією, яку варто почути», бо вважаємо, що про подвиг автора та його побратимів потрібно не тільки почути, про нього треба і читати, і розповідати.
Тож, друзі, давайте і надалі підтримувати Сили оброни України і таких воїнів, які не тільки захищали країну, а й знаходили час та сили записувати та фільмувати пережите і побачене, щоб розповісти правду про цю страшну війну нам, світу та майбутнім поколінням.
Слава Україні!
Пропонуємо ознайомитись з одним розділом книги: Розділ_4
