Page 7 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

ВСТУПНЕ СЛОВО

ХХ ст. посідає особливе місце у рецепції історика, оскіль-
ки асоціюється з недавньою / давньою сучасністю. Тим паче,
що історія ХХ ст. сприймається з відмінних, ба навіть контро-
версійних перспектив, проєкцій і концептуалізацій. За відо-
мою формулою британського історика Еріка Гобсбаума, минуле
століття називають «коротким сторіччям», «віком екстреміз-
му» чи «добою крайнощів». Така концептуалізація немовби
унаочнює катастрофічні та руйнівні соціокультурні трансфор-
мації ХХ ст. і доволі добре співвідноситься із хронологічною
локалізацією 1914—1991 рр.
Натомість італійсько-американський соціолог і економіст
Джованні Аррігі, основуючись на уявленнях про ХІХ ст. і по-
передні епохи, обстоював думку про «довге» ХХ ст., оскільки
пов’язував цей темпоральний проміжок зі становленням і ме-
таморфозами глобального капіталізму. У певному сенсі пропо-
зиція Дж. Аррігі визріла у річищі відомої світосистемної кон-
цептуалізації американського історика й соціолога Іммануїла
Валлерстайна, хоч і спиралася на власний набір віх та орієнтирів.
Ці два приклади темпорального конструювання доволі до-
бре ілюструють складність і розмаїтість підходів до концепту-
алізації історії ХХ ст. Утім, у випадку з історією України обсяг
викликів, проблем і суперечностей, які постають перед істори-
ком, зростає, метафорично кажучи, на кілька порядків.
Передусім варто акцентувати увагу на тому, що Україна не
лише опинилася в епіцентрі двох світових катастроф, а й була
тереном драматичних і кровопролитних революційних зма-
гань 1917—1921 рр., придушених російським більшовицьким
режимом. Навіть більше, Україна стала місцем упровадження
тоталітарного соціально-політичного проєкту протяжністю у
сім десятиліть, ґвалтовно нав’язаного радянською системою.
5