У цій збірці нарисів описані деякі дії, явища чи предмети, що не потребували якихось особливих трудовитрат на виготовлення речей, які не мали очевидного практичного застосування, але при цьому відігравали дуже важливу роль у духовному житті наших предків.
Перший нарис, «“Сонечко” в руках» фактично присвячено ідеї, а не залишкам матеріальної культури. Значення символа сонця переоцінити складно, адже сонце — це саме життя. А от нанесення цього символа на різноманітні речі та безпосередні значення у цих конкретних випадках — і є предметом нарису. Ярослав Володарець-Урбанович ретельно зібрав велику базу даних щодо нанесення солярних символів на пряслиця й горщики, а також використання мотивів у прикрасах давніх слов’ян. Ростислав Терпиловський опрацював ці матеріали з відповідною інтерпретацією.
Кілька наступних нарисів стосуються достатньо типового для археології аналізу матеріалів: від речознавства до планіграфії об’єктів, що поступово переходять від менших до більших категорій. Цей блок містить: детальний опис єдиної знахідки невеликого фрагменту горщика; огляд категорії посуду, що мала взаємодію із хлібом; жаровні — як «перехідної» форми від посуду (сковорідки) до невід’ємної частини печі; два огляди різних нетривіальних особливостей улаштування печей; унікальне розташування мініатюрного житла — точної зменшеної приблизно вчетверо копії звичайних жител — всередині одного з таких «стандартних» давньослов’янських жител. Один з нарисів є «вдалим детективним розслідуванням» — аналізом планіграфії житла з визначенням можливості улаштування красного кута і «дідуха» в ньому. Завершальний розділ стосується аналізу в межах частини київського Подолу у давнину.
Нарис «“Пейзаж” родючості й достатку» присвячений унікальній знахідці невеликої верхньої частини горщика празької культури, практично суцільно помереженого символічними знаками. Автор нарису Любомир Михайлина досліджував знахідку із прокресленими знаками, зокрема солярним символом, яку у радянські часи приховували, адже інша назва цього символа — свастика…
Нариси про «“Магічний” посуд», «Від сковорідки до печі: жаровні» та й «Жито як підсилювач магії печі» є результатом 20-річних досліджень і спостережень Сергія Горбаненка. Досліджувані ним відбитки зернівок є доволі типовими для виготовлених без використання швидкого гончарного круга керамічних виробів давніх слов’ян. Ці знахідки підкреслюють хліборобські традиції та привідкривають завісу щодо певних сакральних дій наших предків.
«Піч як прихисток домовика» — нарис, створений завдяки малопоширеному явищу вмуровування горщика до тіла печі наприкінці І тисячоліття у сіверян.
На значних теренах Східної Європи від правого берега р. Дніпро на сході й до р. Влтава (і далі) на заході набула поширення празька культура. І саме поблизу м. Прага на Влтаві досліджено унікальний комплекс, аналогічних якому досі не вдалось знайти на просторах поширення слов’ян. Саме йому присвячено нарис «Мініатюрне житло з Розтоків у Празі: свідок обряду посвячення з магічними рисами» від безпосередніх дослідників пам’ятки — Мартіна Куни і Наді Профантової.
Тема закладної жертви на початковому етапі будівництва добре відома в археологічній та етнографічній літературі. Одну із таких яскраво виражених за-кладних жертв безпосередньо досліджував Ростислав Терпиловський.
Нарис про дідуха вважаємо лише дуже вдало проведеною «криміналістичною експертизою». Дані, отримані з одного з давньоруських жител у Софіївській Борщагівці, не можна вважати сенсаційними у порівняльному плані: в етнографічній літературі, а подекуди й донині в побуті, існує багато цікавих та яскравих матеріалів щодо дідуха, його значення, ролі й місця, пов’язаних з ним обрядів тощо. У цьому випадку набагато важливіше інше: усі етнографічні матеріали «пірнають углиб віків» не далі, ніж на два-три століття, тоді як завдяки надзвичайній увазі до деталей та ретельній фіксації в ході дослідження житла вдалося відтворити аналогічну картину ще за давньоруських часів. Себто — на понад пів тисячоліття раніше, ніж про це може розповісти етнографія. «Збирачами доказів» стали учасники експедиції та її начальник Ігор Готун; ідея відтворення загальної картини за отриманими даними належить С. Горбаненку.
Сергієві Тараненку, археологу, який присвятив два десятиліття безпосереднім археологічним дослідженням київського Подолу і знає планіграфію та стратиграфію (нашарування) Подолу «як свої п’ять пальців» належить нарис «У пошуках капища Волоса на київському Подолі». Він створений завдяки аналізу документації, власним спостереженням, зіставленням різноманітних джерел тощо, й уточнює найімовірніше місце існування давнього дохристиянського капища.
Ця книга, незначна за обсягами добірка нарисів, є результатом багаторічної праці авторів і навіть багатьох поколінь учених. Надзвичайно важливим є доробок наших попередників: уважність в ході самих розкопок, педантичність і допитливість на «кабінетній» стадії опрацювання матеріалів тощо. Тобто ця книга не постала «нізвідки», за рік-два. Кожен із авторів наших «Нарисів» має за плечима від 10—20 до 40—50 років досліджень, накопичення досвіду і прикладів, обмірковування й синтезу отриманої інформації. Для представлення результатів ми опрацювали тисячі наукових праць з археології, етнографії, мовознавства та інших галузей знань, колекції матеріалів з сотень різних археологічних пам’яток, що зберігаються в десятках різноманітних наукових / музейних / університетських закладах у кількох країнах, де вивчають давніх слов’ян. І навіть цього не достатньо: публікації книги передували консультації з десятками колег-археологів, співпраця з науковцями багатьох гуманітарних і природничих напрямів, обговорення на конференціях, у наукових відділах і навіть у дружніх бесідах в часи дозвілля. За все це принагідно ми щиро вдячні всім причетним: рідні, друзям, колегам.
Прикрашають книгу чудові художні ілюстрації-реконструкції фахового археолога Антона Панікарського.