Наприкінці травня в Києві проходив черговий Книжковий Арсенал, в одній з панелей якого, а саме присвяченій питанням гуманітарного канону — «Від 90-х до сьогодення: як формується гуманітарний канон» — взяла участь директор ВД «Академперіодика» Анна Радченко. У дискусії розглядались такі питання: гуманітарний канон та його суть, сприйняття українського канону за кордоном та комунікація між науковцями як умова збереження канону.
Детальну інформацію про цю подію викладено на фб-сторінці та вебсторінці Міжнародного фонду «Відродження»: https://www.irf.ua/humanitarian_canon/
А ми процитуємо частину тексту, де йшлося про виступ Анни Радченко:
«Комунікація між науковцями як умова збереження канону
…Анна Радченко наголосила, що літературний канон не виникає сам собою. Щоб твори стали його частиною, їх потрібно читати, досліджувати, перекладати та обговорювати. Водночас на формування канону впливає і мода – видавнича та перекладацька. “На початковому етапі багато залежить від того, хто працює з текстом. Наприклад, останніми роками українські видавництва активно перевидають літературу 1920–1930-х років. Твори Валер’яна Підмогильного та інших авторів дедалі частіше з’являються на книжкових полицях. Однак самого перевидання недостатньо. Щоб ці тексти повноцінно увійшли до канону, їх мають осмислити дослідники, пояснити їхню цінність для суспільства та показати, чому вони залишаються важливими сьогодні”, – наголошує Анна Радченко.
Щоб це відбулося, потрібна тісна співпраця між науковцями, перекладачами та фахівцями з різних галузей: літератури, історії, філософії, культурології. На думку Анни, зараз такої комунікації бракує. Водночас українські дослідники стоять перед подвійним викликом. З одного боку, вони працюють над формуванням сучасного українського канону. З іншого – намагаються заповнити прогалини, які залишилися через тривалу залежність від російських перекладів і російської наукової традиції. “Багато важливих праць ми досі знаємо лише через російське посередництво, і це потребує переосмислення. Саме тому комунікація надзвичайно важлива, бо допомагає поширювати знання, робити їх доступними для суспільства та сприяти формуванню українського канону”.
Анна окреслила ще одну проблему – поширення досліджень. Видавництво при Національній академії наук України щороку випускає понад 40 наукових журналів і орієнтовно 35 наукових книг. Однак середній тираж таких видань становить лише 200 примірників. Більшість із них виходить за державні кошти, тому не продається, а поширюється у відкритому доступі. Це означає, що тексти читає переважно вузьке коло науковців і фахівців. “Ще одна проблема – швидкість. Сьогодні канон має формуватися в активному суспільному діалозі, але академічне книговидання часто не встигає за темпом сучасного життя. Від задуму наукової книги до її виходу можуть минути роки. За цей час суспільна дискусія вже змінюється, з’являються нові теми”. На процес формування канону сьогодні також значно впливає війна. Українське суспільство має великий запит на дослідження, пов’язані з історією України, українським військом, державотворенням і боротьбою за незалежність.
Анна наголошує, що єдиною галуззю гуманітарної науки, де останніми роками зростає кількість публікацій, є історія. Водночас кількість публікацій з фізики, математики чи хімії щороку скорочується. Також історики частіше виходять за межі суто академічних досліджень і звертаються до науково-популярного формату, роблячи свої тексти доступнішими для широкої аудиторії».