Page 452 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

ЄВРОМРІЯ VS «РУССКИЙ МИР»: УКРАЇНА В ДОБУ ГЕОПОЛІТИЧНИХ ВИКЛИКІВ

Програма «Міст у новий Крим», з якою кримські «єдинороси» йшли
на вибори-2014, передбачала розвиток транспортних комунікацій, створення
«транзитної території міжнародного значення», забезпечення стабільного во-
допостачання, зростання промислового та аграрного виробництва, досягнення
енергонезалежності, якісну медицину, розвиток курортів і надання їм статусу
і перетворення Криму на всеросійську оздоровницю, розвиток освіти й ство-
рення на півострові науково-освітнього центру федерального та міжнародного
значення, зміцнення міжнаціональної злагоди. Володимир Константинов ствер-
джує, що її виконали й «навіть перевиконали» . Що ж, безсоромна брехня є
51
органічною ознакою тих сил, що осідлали хвилю «кримської весни».
За офіційними даними, у Криму та м. Севастополі станом на 1 січня 2019 р.
зареєстровано 3126 громадських і релігійних організацій, переважна більшість
яких є кримськими представництвами загальноросійських неурядових органі-
зацій. Проте суспільно-політичний простір Криму фактично монополізований
партією «Единая Россия». Решта політичних сил є бутафорською опозицією, яка
забезпечує видимість повноцінного політичного процесу. Кримські комуністи
під керівництвом Леоніда Грача, як і роками перед тим, вирішують завдання ка-
налізації протестного потенціалу старшого покоління на ідеологічно зрозумілих
для них засадах. Фактична політична монополія партії влади на тлі перемоги за-
гальноросійського авторитарного тренду унаочнює: Крим, що став півостровом
несвободи, справді органічно вписався у «рідну гавань».
Меті притлумлення апетитів «героїв кримської весни» підпорядковані кро-
ки з централізації управління. 15 липня 2015 р. було розформовано Міністерство
у справах Криму, начебто через те, що завдання інтеграції півострова до складу
Російської Федерації виконані. Його функції передані Міністерству з економіч-
ного розвитку РФ (натомість у структурі російського уряду продовжують роботу
міністерства у справах Північного Кавказу та Далекого Сходу). По суті, Міністер-
ство у справах Криму існувало формально, не бувши розпорядником бюджетних
коштів, призначених для півострова. Кошти «на Крим» були розпорошені по
низці міністерств і відомств. Амбітну федеральну цільову програму «Соціально-
економічний розвиток республіки Крим і м. Севастополя до 2020 р.», що прого-
лосила масштабну модернізацію півострова «після української руїни», фактично
52
було провалено . Пізніше уряд Росії продовжив федеральну цільову програму
розвитку для окупованого Криму до 2022 р. і збільшив її фінансування на 40 млрд
рублів (близько $580 млн). У новій редакції програми зазначено, що вона реалізо-
вуватиметься в три етапи: 2015—2017, 2018—2020 і 2021—2022 рр. Загальний
обсяг фінансових вливань заплановано на рівні 877,8 млрд рублів. На своїй сто-
рінці у Фейсбук С. Аксьонов патетично зауважив, що «республіці потрібне повне
оновлення інфраструктури практично в усіх сферах. Інфраструктурна революція,

51 Там само.
52 Головко В. Анексія Криму. 25 років незалежності: нариси історії творення нації та
держави. Київ, 2016. С. 629.
426