Page 449 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

Розділ 12. Півострів несвободи

Повідомлення склали спільно з правозахисниками Кримської правозахисної
групи, Регіонального центру прав людини та Української Гельсінської спілки з
37
прав людини . Досвід таких позовів засвідчує, що шлях із захисту своїх прав
не буває простим. Приміром, стадія попереднього вивчення позову Грузії щодо
агресії Росії 2008 р. тривала сім років. Тож вихід на ухвалення рішення стосовно
розслідування в Україні потребуватиме тривалих і узгоджених дій українських
правозахисників і уповноважених державних органів.
Проте змальована ситуація зачіпає не лише інтереси кримських татар. На
«врятованому від українських нацистів» півострові підставою для криміналь-
ного переслідування може стати банальне висловлення проукраїнської позиції
39
38
у соціальних мережах . Така доля спіткала севастопольця Ігоря Мовенка та
феодосійця Сулеймана Кадирова. Відстеженням і нейтралізацією потенційно не-
безпечних для російської окупаційної влади проявів опікується створене 2008 р.
Головне управління з протидії екстремізму Міністерства внутрішніх справ РФ
(«Центр “Э”»). У Криму відродилися такі явища, як політичні в’язні та дис-
идентство. Найвідомішими серед кількох десятків політичних бранців Кремля
стали Володимир Балух і Олег Сенцов, однак справа кожного з них є свідченням
державного свавілля та необмежених ресурсів індивідуального опору, що жив-
ляться гідністю.
Окупаційна адміністрація швидко дала зрозуміти місцевим мешканцям, що
«повернення до рідної гавані» дорівнює згортанню низки громадянських свобод
та ініціатив, які за часів України вважалися чимось звичним. Ілюстрацій цієї тези в
соціальних мережах — безліч. 4 червня 2016 р. було розігнано збори місцевих жи-
телів, які протестували проти забудови міської набережної в Алушті. Організатор
зборів депутат Павло Степанченко (відіграв активну роль у подіях «кримської
весни») був побитий поліцейськими під час затримання й отримав звинувачення
в організації незаконних зібрань та протидії поліції. Згодом навіть одиничні піке-
ти стали тут винятковим явищем прояву громадянської активності.
З адміністративного та політичного погляду Крим перетворився на органічну
частину РФ з усіма її родовими вадами. Кооптація місцевих політичних та управ-
лінських еліт відбувалася природним шляхом, що унаочнило їхню глибоку інтегро-
ваність у російське політичне поле задовго до подій «кримської весни». Виданий
Кремлем карт-бланш вони використали сповна, зокрема й для особистого збага-
чення. Утім, утвердивши свої позиції, Москва перейшла до типової практики вга-
мування низової ланки. Як інструмент ручного керування соціальною напругою,
згенерованою недовірою до чиновництва, використовують апаратну кампанію

37 «Призов кримчан до армії Росії — воєнний злочин» — прокурор. Крим. Реалії.
2018. 29 жовт. URL: https://www.radiosvoboda.org/a/pryzov-krymchan-do-armiji-rosiji-
v%D0%BEjennyj-zlochyn-prokuror/29569752.html
38 За частиною 2 ст. 280 Карного кодексу РФ, за публічні заклики до екстремістської ді-
яльності передбачено позбавлення волі строком до 5 років (Крим SOS).
39 Крим SOS.
423