Page 277 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

Розділ 7. Друга олігархічна республіка в умовах гібридної війни

олігархічної республіки» 2005—2010 рр., відновилася конкуренція за фінансові
потоки та промислові активи. Поступова реанімація та збереження олігархіч-
ної системи спричинили розчарування в суспільстві. Почасти воно й зумовило
«електоральну революцію» 2019 р., яка вкотре засвідчила — українське суспіль-
ство прагне повного «перезавантаження» політичної еліти.
Постреволюційне перезавантаження. Після призначення виконувачем обо-
в’язки президента України О. Турчинова, розпочалися переговори щодо фор-
мування коаліційного уряду. Поміж іншого процес наштовхувався на технічні
складності: відповідно до Конституції (у редакції 2004 р.) Кабмін мали утворю-
вати лише фракції, однак у «Батьківщини», «Свободи», «Удару» не вистачало
голосів для створення більшості. Сумарно вони збирали близько 170 народних
депутатів. Натомість після розпаду попередньої панівної коаліції у парламенті
було 190 позафракційних депутатів — тож вони мали або утворювати нові фрак-
ції, або приєднуватися до якоїсь із наявних. Тим часом формування уряду під-
ганяла необхідність отримати термінову закордонну фінансову допомогу. Через
це революційні партії припускали варіант створення коаліції з Партією регіонів.
Тим більше, що на той час «регіонали» намагалися дистанціюватися від режи-
му В. Януковича, голосуючи суголосно з учорашніми опозиціонерами. Від імені
партії 23 лютого з осудженням колишнього президента та його оточення (за їх
«сліпоту») виступив її голова О. Єфремов, на них він поклав відповідальність
1
за криваві події у центрі Києва під час Євромайдану та за розмах корупції . Де-
факто ця позиція була підтримана й ексспікером Верховної Ради В. Рибаком у
його відеозверненні з Донецька. Тим самим верхівка Партії регіонів шукала
компроміс з новою владою і бажала уникнути жорсткого протистояння.
У підсумку в парламенті були утворені нові фракції (зокрема «Суверенна
Україна» та «Економічний розвиток»), що дозволило сформувати коаліцію
«Європейський вибір» та перейти до обрання нового уряду. На посаду прем’єр-
міністра розглядалися три основні кандидатури — А. Яценюк, П. Порошенко та
Ю. Тимошенко. Остання звернулася з проханням виключити її з переліку претен-
дентів. Показово, що фракція Партії регіонів заявила, що готова підтримати дві
перші кандидатури, але виступала проти призначення Ю. Тимошенко. Головою
коаліційного уряду був обраний А. Яценюк, а П. Порошенко вирішив зосереди-
тися на своїй президентській кампанії. Важлива деталь: в. о. президента України
О. Турчинов та прем’єр-міністр А. Яценюк не виставляли свої кандидатури на
позачергові президентські вибори. Ще один політичний лідер Євромайдану —
В. Кличко — взяв участь лише у виборах київського міського голови .
2
Новий уряд сформували переважно із представників «Батьківщини» та «Сво-
боди». До нього також вперше увійшли громадські активісти, що сприймалося як
гарантія реалізації гасел Євромайдану. Важливим успіхом революційної влади стало

1 Олександр Єфремов засуджує «сліпоту» ПР. 23.02.2014. URL: https://www.youtube.
com/watch?v=FU2gswOW21Y
2 25 років незалежності: нариси історії творення нації та держави. Київ, 2016. С. 770.
251