Page 273 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

Розділ 6. Революція гідності та збройна агресія Росії у 2014—2015 рр.

ський військ у наступальній операції, тобто вони перейшли з другого ешелону у
перший. Це було зумовлено тим, що згідно з Мінськом-2 з 15 лютого мав бути
припинений вогонь, а значить, місто могло залишитися під контролем Украї-
ни — отже не буде досягнута жодна з військових цілей. Своєю чергою, після
підготовчих заходів український Генштаб 14 лютого віддав наказ про організо-
ваний вихід підрозділів по двох основних напрямках, ще на одному напрямку
імітувався відхід. Відхід міг би відбутися й раніше, але, крім дипломатичних
завдань, українське військове керівництво враховувало й досвід Іловайська:
поки дебальцевський гарнізон скував сили бойовиків та росіян, ЗСУ вийшли
на рубіж по річці Луганка і закріпилися на плацдармі Луганське — Троїцьке —
Попасна, тим самим не давши ворогові захопити нові території і переслідувати
українських вояків, що відступали. У підсумку Дебальцеве було втрачено, але
українська армія уникла нищівної поразки.
Домовленості «Мінськ-2», як і попередні мінські документи, стали ви-
мушеним компромісом для ворожих сторін і у підписаному вигляді навряд чи
могли бути реалізовані належним чином. Як показав розвиток подій, між Украї-
ною та Росією залишився комплекс неузгоджених питань. Крім того, у докумен-
ті містилася низка положень, що були прямим втручанням у внутрішні справи
України: наприклад, зобов’язання провести конституційну реформу до кінця
2015 р. Не дивно, що залишок 2015 р. і початок 2016 р. пройшли у безкінеч-
них дипломатичних баталіях. Сторони зробили ставку на виснаження опонен-
та. Київ сподівався, що донбаські сепаратистські утворення стануть нестерпним
економічним тягарем для Москви, яка й так потерпала від падіння цін на нафту
і газ, а також від міжнародних санкцій. Для цього посилювалася блокада регіону
і водночас нарощувався воєнний та оборонно-промисловий потенціал, активі-
зувалася зовнішня політика з метою збереження солідарності з Україною про-
відних держав світу.
Кремль також сподівався на поглиблення соціально-економічної та політич-
ної кризи в Україні, і для цього були передумови — стрімка девальвація гривні,
зубожіння населення на тлі зростання цін і тарифів, суперечки держави та вели-
кого бізнесу (зокрема, у березні 2015 р. виник конфлікт за участі на той час гу-
бернатора Дніпропетровщини І. Коломойського навколо «Укрнафти», що при-
звів до його відставки; у квітні спостерігалася ескалація навколо енергоактивів
Р. Ахметова). Уряд А. Яценюка постав перед загрозою відставки. Кремль також
намагався знайти слабкі місця у консолідованій західній позиції з українського
питання. Він твердив, що Київ не виконує взятих на себе у Мінську зобов’язань і
до нього слід застосувати санкції.
Попри перемир’я час від часу на лінії зіткнення відбувалися спалахи насиль-
ства. Українські силовики не давали змоги проросійським бойовикам проводити
повзучу окупацію своєї території — поступову, по кілька сотень, а то й десятків
метрів на добу (таким чином діяли і діють російські війська у Грузії). Своєю чер-
гою й українські підрозділи намагалися знайти слабину в позиціях бойовиків.
247