Page 270 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)
P. 270

УКРАЇНА — НЕ РОСІЯ: САМОУСВІДОМЛЕННЯ І СТАНОВЛЕННЯ (1990—2019)

               лементації положень Мінського меморандуму (деталі цього документа невідомі,
                                                                                  162
               є лише заява МЗС України від 19 січня 2015 р., в якій він згадується ). Однак
               Росія відкликала свій підпис під документом.
                   Розпочався новий виток військової ескалації. За свідченням тогочасного
               голови Донецької ОДА С. Тарути, В. Путін тричі у розмовах з П. Порошен-
               ком озвучував свої тактичні цілі на Донбасі: Донецький аеропорт, Дебальцеве
               і Маріуполь  163 . Власне, ці об’єкти й стали основними гарячими точками кінця
               2014 — початку 2015 рр.
                   У відповідь на фактичний відхід Росії від вересневих мінських домовленос-
               тей Україна ініціювала призупинення дії закону, який надавав особливий статус
               ОРДЛО, отже, місцевих виборів 7 грудня не проводилося. Навіть більше, Укра-
               їна припинила фінансування бюджетних установ «ДНР / ЛНР», субсидування
               державних шахт, кошти, заплановані на субсидії для місцевого населення, були
               спрямовані до інших регіонів України. До того ж навколо сепаратистських те-
               риторій були побудовані фортифікаційні лінії — українська армія готувалася
               до відсічі можливого наступу бойовиків за підтримки Росії. Тим самим Кремль
               знову загнав себе в глухий кут. Міжнародні санкції та падіння цін на нафту при-
               звели до погіршення економічної ситуації всередині країни. Росія опинилася в
               ізоляції та була виключена з «великої вісімки». У такій ситуації Кремль вдався
               до традиційної імперської риторики, погрожуючи новою «холодною війною»,
               гонкою озброєнь і ядерними ударами по країнах Заходу. Водночас він знизив
               планку своїх вимог — згідно із заявами російського керівництва, його б задо-
               вольнили «абсолютні» гарантії невступу України до НАТО та визнання анексії
               Криму. «Федералізація» та захист «русского мира» вже були не актуальними.
               Проте це однозначно було неприйнятним для України та її зовнішньополітич-
               них партнерів. Навпаки, офіційний Київ повідомив своїх партнерів про плани
               відмовитися від позаблокового статусу. 23 грудня 2014 р. конституційною біль-
               шістю Верховної Ради відповідний закон було ухвалено. У пояснювальній запис-
               ці до законопроєкту зазначалося: «Агресія Російської Федерації проти України,
               незаконна анексія нею Автономної Республіки Крим, ведення проти нашої дер-
               жави так званої “гібридної війни”, військове втручання у східних регіонах Укра-
               їни, постійний військовий, політичний, економічний та інформаційний тиск з
               боку Росії зумовлюють необхідність пошуку більш дієвих гарантій незалежнос-
               ті, суверенітету, безпеки і територіальної цілісності України. Позаблоковий ста-
               тус України, який був закріплений у Законі України “Про засади внутрішньої і
               зовнішньої політики”, виявився неефективним у контексті убезпечення держави
               від зовнішньої агресії та тиску. Тривале перебування України у “сірій” буферній
               зоні між потужними системами колективної оборони є додатковим викликом


                   162  Заявление МИД Украины о состоянии  выполнения Минских договоренностей.
               Кабінет Міністрів України. 19 січ. 2015. URL: http://www.kmu.gov.ua/control/ru/publish/
               article?art_id=247877478
                   163  Сергій Тарута: Порошенко був...
                                                   244
   265   266   267   268   269   270   271   272   273   274   275