Page 269 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

Розділ 6. Революція гідності та збройна агресія Росії у 2014—2015 рр.

Мінські угоди були неоднозначно сприйняті українським суспільством. Вер-
ховна Рада важко ухвалювала закон, що імплементував мінські домовленості:
процес супроводжувався гарячими дискусіями, відбувався за особистої участі
Президента у засіданні парламенту, аби гарантувати необхідний результат, були
спроби спростити процедурні моменти.
Своєю чергою «Мінськ» не став абсолютною перемогою і для Росії. Так,
вона досягнула тактичної мети — не допустити цілковитої поразки сепаратистів,
цинічно заперечуючи участь своїх військ у боях на їхньому боці. Однак РФ за-
знала стратегічної поразки: жодних обмежень на українську зовнішню політику
накласти не вдалося, а про поліпшення міждержавних стосунків вже не йшлося.
Російський політтехнолог М. Гельман наводив такі слова довіреної особи В. Пу-
тіна В. Лукіна (до речі, саме він брав участь у міжнародних переговорах у Києві в
лютому 2014 р.): «Нікому в Кремлі ні ЛНР, ні ДНР, ні Новоросія не потрібні.
Тобто настільки не потрібні, що Стрєлкова і Бородая прибрали саме через те, що
ті в якийсь момент повірили у можливість відділення від України і розпочали рух
не в той бік. Отримати Донбас і втратити Україну — для Кремля поразка. Краще
було тоді не розпочинати. Риторика тих, хто сьогодні там верховодить, нікого не
161
повинна вводити в оману» .
Отже, на «Новороссии» як проєкті об’єднання південних і східних областей
України під проросійським протекторатом було поставлено хрест. Націоналіс-
тичні російські угруповання критикували Кремль за «злив Новоросії» (так,
І. Гіркін звинувачував у цьому олігархів з «оточення Путіна»). Грудневі місцеві
вибори на тимчасово окупованих територіях, передбачені Мінським протоко-
лом, могли показати провал проєктів «ЛНР» і «ДНР». Тому Росії довелося од-
ночасно відпрацьовувати два основних варіанти подальших дій: формувати з під-
контрольних залишків Донецької та Луганської областей нове «Придністров’я»
та шукати можливості «інсталювати» їх назад в Україну з метою забезпечення
своїх зовнішньополітичних цілей. Це породило нові проблеми. Польові коман-
дири вийшли з-під контролю, не бажаючи слухати лялькові уряди «ЛНР» і
«ДНР». Звичними стали сутички між різними загонами бойовиків і перестріл-
ки з російськими військовими. Промислові підприємства зупинилися (на відмі-
ну від території, підконтрольної Україні), місцеве населення стрімко зубожіло,
почалися перебої з поставками продовольства. Росії довелося взяти на себе ви-
трати з підтримки життєдіяльності регіону.
Тому Москва відійшла від мінських домовленостей, посилила свою військо-
ву присутність на сході України та ініціювала проведення 2 листопада власних
виборів глав «ЛНР» і «ДНР» та депутатів «парламентів» із заздалегідь відо-
мими результатами. Двозначність ситуації виявлялася у тому, що обидві сторони
не відкидали дипломатичних засобів вирішення конфлікту. 13 листопада пред-
ставники України та Росії підписали робочий документ з чітким графіком імп-
161 Гельман М. Военный план Кремля. Новое время. 30 авг. 2014. URL: http://nv.ua/
opinion/gelman/voennyy-plan-kremlya--9686.html
243