Page 274 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

УКРАЇНА — НЕ РОСІЯ: САМОУСВІДОМЛЕННЯ І СТАНОВЛЕННЯ (1990—2019)

Майже щодня надходили трагічні новини про поранення чи загибель україн-
ських військовослужбовців.
Загалом з військового погляду на Донбасі склалася ситуація, коли Україна
мала достатньо сил, щоб звільнити регіон від бойовиків, але лише за умови не-
втручання російських регулярних військ. Російські посадовці категорично запе-
речували й досі заперечують участь своїх військовослужбовців у бойових діях на
українській території, однак справи по суті це не змінює — військовий потенці-
ал Росії, що відповідно до весняної ухвали Державної Думи будь-якого моменту
може бути спрямований проти України, залишається непереборною перепоною
для повного відновлення українського суверенітету на Донбасі.
З огляду на заперечення Росією очевидного Україна запропонувала залучити
для врегулювання конфлікту на Донбасі міжнародних миротворців, тоді б Росії
довелося або виводити своїх «відпускників», або визнавати себе стороною, яка
веде бойові дії. Тож Росія спробувала змінити підходи: сформувати бандформу-
вання переважно з місцевого мобілізаційного ресурсу (цьому сприяло тотальне
169
безробіття у регіоні) .
Дії терористичних угруповань і російських військ завдали великої шкоди
Донбасу й Україні загалом, насамперед — це непоправні людські втрати. У до-
повіді офісу комісара ООН з прав людини зазначалося, що з середини квітня
2014 до 15 лютого 2015 р., тобто за період найактивніших військових дій, було
вбито щонайменше 5665 осіб (серед них — 298 осіб, що загинули на борту ма-
170
лайзійського літака MH-17) і 13 961 дістали поранення у східній Україні . Вра-
ховуючи, що доступ до зони конфлікту обмежений, фахівці ООН припускали,
що кількість жертв перевищує 6 тис.
Через російську агресію постала надзвичайно гостра проблема з вимушеними
переселенцями. За даними Агентства ООН з питань переселенців (з посиланням
на Міністерство соціальної політики України), станом на лютий 2015 р. (закінчення
активної фази військового протистояння) в Україні налічувалося 980 тис. внутріш-
ніх переселенців з Криму та Донбасу. Крім того, ще 600 тис. осіб шукали притулку в
інших країнах — Росії, Білорусі, Молдові, Польщі, Угорщині, Румунії.
За Мінськими угодами лютого 2015 р., мав відбутися обмін військовополо-
неними за схемою «всі на всіх». Однак керівники сепаратистів постійно зривали
його реалізацію, це був засіб тиску на українську владу, аби примусити її ухвалити
закон про амністію бойовиків (це також входило до «Мінську-2»), хоча політич-
них умов для ухвалення закону про амністію не було. Під час переговорів контакт-
ної групи учасники досягли компромісу про обмін частини полонених, однак
бойовики раз-у-раз зривали домовленості. Водночас Росія проводила показові

169 Війна на Донбасі: реалії і перспективи врегулювання. Аналітична доповідь. Київ, 2019.
С. 36—43.
170 Report on the human rights situation in Ukraine. 1 December 2014 to 15 February 2015.
Th e Offi ce of the United Nations High Commissioner for Human Rights. URL: http://www.ohchr.
org/Documents/Countries/UA/9thOHCHRreportUkraine.pdf
248