Page 284 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

УКРАЇНА — НЕ РОСІЯ: САМОУСВІДОМЛЕННЯ І СТАНОВЛЕННЯ (1990—2019)

цію, яка позначилася на президентських виборах, — ліві і праві радикали програ-
ли, не потрапивши до Верховної Ради за підсумками голосування у багатомандат-
ному окрузі. «Блок Петра Порошенка» і «Народний фронт» сформували най-
більші фракції. Об’єднавшись із «Самопоміччю», Радикальною партією України
8
та «Батьківщиною», вони створили коаліцію «Європейська Україна» . Таким чи-
ном, опозиція була представлена лише однією фракцією «Опозиційного блоку».
Новий склад Верховної Ради містив значну кількість громадських активіс-
тів — учасників Революції гідності, учасників добровольчих батальйонів, журна-
лістів, обираних як у складі партійних списків (переважно), так і в мажоритар-
них округах. З одного боку, політичні партії експлуатували високий суспільний
рейтинг активістів для підвищення електорального результату, з іншого боку, це
було реалізацію реального запиту суспільства на оновлення обличчя влади. Вар-
то зауважити, що попри велику суспільну активність, зокрема інституційовану в
громадських організаціях, спільнота активістів Євромайдану не створила влас-
ного політичного проєкту, віддавши перевагу входженню до складу політичних
проєктів, що вже існували чи були створені відомими політиками.
Нова панівна коаліція мала символізувати єдність політичної еліти перед
масштабними викликами, що стояли перед країною. Насправді ж її робота поча-
лася з тривалих суперечок щодо розділу сфер впливу. Спікером парламенту було
обрано представника БПП В. Гройсмана. На посаду прем’єр-міністра закономір-
но претендував «Народний фронт», який посів перше місце у багатомандатному
окрузі. Тож прем’єріада затягнулася на місяць через важкі переговори щодо кадро-
вих призначень. Врешті-решт, головою Кабміну знову було обрано А. Яценюка.
Договірний характер нового політичного режиму відобразився в посиленні
неформального центру ухвалення ключових рішень, який у ЗМІ назвали «стра-
тегічною сімкою». До неї увійшли президент П. Порошенко, прем’єр-міністр
А. Яценюк, спікер Верховної Ради В. Гройсман (згодом прем’єр-міністр), голова
МВС А. Аваков, голова фракції БПП Ю. Луценко (згодом генеральний проку-
рор), секретар РНБО О. Турчинов, голова Адміністрації Президента Б. Ложкін.
Упродовж 2014—2016 рр. цей формат опрацювання стратегічних рішень збері-
гався та діяв, незважаючи на зміни посад чи навіть відставки з державних посад
деяких його учасників (зокрема А. Яценюка та Б. Ложкіна).
Парламентська більшість та новосформований уряд продовжили практику
рекрутування політичних керівників та управлінських кадрів поза межами вітчиз-
няного бюрократичного прошарку. «Родзинкою» другого уряду А. Яценюка (не
лише на посадах міністрів, а й на нижчих управлінських рівнях) були вже не гро-
мадські активісти, а «іноземці» й «технократи» (лапки вжито для позначення
збірності і, за великим рахунком, умовності цих понять. — Авт.). І ті, і інші пере-
важно були вихідцями з бізнес-кіл (міністр фінансів — громадянка США Н. Яресь-
ко, міністр економічного розвитку і торгівлі — громадянин Литви А. Абромавічус,
міністр інфраструктури — громадянин України А. Пивоварський тощо). Окрему
8 Головко В. Україна незалежна... С. 435.
258