Page 402 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)
P. 402

УКРАЇНА — НЕ РОСІЯ: САМОУСВІДОМЛЕННЯ І СТАНОВЛЕННЯ (1990—2019)

               визначилися «точки росту» окремих релігій, зокрема, поширення харизматич-
               них рухів і дисоціація мусульманського середовища. Отже, поліконфесійність
                                                                                    97
               в Україні не є сталим феноменом і продовжує динамічно змінюватися . Крім
               того, поліконфесійність — це не безпроблемне явище, оскільки вносить у релі-
                                                                   98
               гійне середовище настрої змагальності та конкуренції .
                   Станом на 2009 р. в Україні існувало понад 120 релігійних течій, окремих
               церков і спільнот: християнських  — 75, ісламських  — чотири, іудейських  —
               шість. Східне походження мали 16 течій, з етнічними релігіями були пов’язані
               чотири, українське неоязичництво репрезентувало сім течій (автохтонних і син-
               кретичних). Загалом налічувалося 33 351 релігійна організація та 1833 таких, що
               офіційно не зареєструвалися (дані на кінець 2009 р.). Близько чверті всіх релі-
               гійних громад України (майже 9 тис.) становили протестантські громади. Най-
               більшу мережу громад мали Всеукраїнський Союз об’єднань християн-баптистів
               (2700), п’ятидесятники (2850), адвентисти (1100), Свідки Єгови (1040). Актив-
               но зростали неохристиянські течії Повного Євангелія (650), харизматичні орга-
               нізації (450), Церква Христа (115). Відносно стабільним лишалося коло східних
                                                                          99
               релігійних течій (українські буддисти (58) та кришнаїти (48)) .
                   Високу динаміку розвитку демонструвала мережа мусульманських інститу-
               цій: 1217 громад (3,5 % від загальної української мережі). Станом на 2011 р.
                                                                                  100
               мусульманські громади були відсутні тільки в шести областях України . Майже
               60 % загальної кількості мусульман України становили кримські татари. Згідно
               в висновками М. Кирюшка, протягом 2000-х років на півострові існувала «гі-
               потетична можливість зростання впливу ісламського фундаменталізму в його
                                      101
               радикальних проявах» , в підоснові якої перебувала «боротьба етнічних еліт
               Криму» . Ісламські організації створили в країні п’ять духовно-адміністратив-
                        102
               них центрів (ДУМК, ДУМУ, ДЦНМГ, Київський Муфтіят та Духовне управ-
               ління мусульман Умма). Більшість серед мусульман України становили суніти і
               хабашіти, проте доволі активно заявляли про себе також шиїти, суфії, салафіти.
               На правах релігійної течії діяла релігійно-політична партія Хізб ут-Тахрір. Най-
               більше громад (965) мало Духовне управління мусульман Криму.
                   2007 р. в Україні діяла 271 іудейська релігійна громада (загалом іудейських ор-
               ганізацій — 290), з них: 123 Об’єднання хасидів Хабад Любавич, 84 Об’єднання
               іудейських релігійних організацій, 51 прогресивного іудаїзму, 13 Всеукраїнського
               конгресу іудейських громад.

                   97  Релігійний чинник у процесах націє- та державотворення... С. 178.
                   98  Там само. С. 175.
                   99  Релігія і влада в Україні: проблеми взаємовідносин. Інформаційні матеріали. URL:
               http://www.razumkov.org.ua
                   100  Релігійна мережа в Україні: стан і тенденції розвитку. Національна безпека і оборона.
               2011. № 1—2. С. 32.
                   101  Етнополітична культура в Україні: реалії та виклики часу. Київ, 2010. С. 383.
                   102  Кирюшко М. Іслам в Криму: регіонально-національна самоідентифікація кримськота-
               тарського народу. Київ, 2005. С. 269.
                                                   376
   397   398   399   400   401   402   403   404   405   406   407