Page 401 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

Розділ 10. Парадокси культуротворення в добу незалежності

ського суспільства ідеології «русского мира» в подіях 2013—2014 рр. Водночас
це засвідчило, що робота з наближення ідеологічних засад українства до загаль-
ноєвропейського контексту толерантності добігає свого кінця.
Слід зауважити, що виважена позиція провідних церков виступала потуж-
ним чинником гармонізації суспільних відносин. Відповіддю на радикалізацію
ідей російського шовінізму стало синодальне рішення 2007 р., яке засудило нав-
колоцерковні рухи, що сповідували проросійські радикальні, антиукраїнські ідеї,
і оголосило їх поза церковним законом. Церковне керівництво заборонило чле-
нам церкви брати участь у рухах такого ґатунку, відмежувавшись від них .
92
2008 р. УПЦ виступила з офіційною заявою з приводу роковин Голодомору
1932—1933 рр. в Україні, назвавши злочин комуністичного режиму геноцидом
і висловивши занепокоєння з приводу можливої етнізації православ’я, і того,
«що за певних обставин Православна Церква в Україні може бути фрагмен-
тована на підставі приналежності до тих чи інших національних груп: можуть
постати Церква для жителів Сходу і Півдня, для жителів Заходу і навіть деяких
етнічних анклавів, таких як румунський. Наше завдання зараз — не допустити
такої фрагментації. Українська Православна Церква — це, мабуть, єдина Церква
в Україні, яка стоїть вище за культурноцивілізаційні поділи, притаманні нашій
93
країні» . Тим часом державна статистика України фіксувала надзвичайно роз-
маїтий спектр релігійних організацій, церков і конфесій, що представляли всі сві-
94
тові релігії, численні давні й новітні релігійні течії та рухи .
95
На 2000−2007 рр. припав четвертий, згідно з класифікацією А. Арістової ,
період релігійного будівництва в Україні, коли в основних своїх рисах усталили-
ся й релігійна карта України, й обриси поліконфесійності, відбулася консервація
міжрелігійних і міжцерковних конфліктів та перехід їх у латентну фазу . На дум-
96
ку експертів, у 2008—2010 рр. розпочався новий період у розвитку вітчизняної
поліконфесійності, коли на тлі стабілізації релігійно-відновлювальних процесів

ти старається дати настільну книгу, яка повинна допомогти кожній людині осягнути святість».
Інтерв’ю із с. Л. Цюпою, головою Катехитичної комісії УГКЦ. Патріярхат. 2011. № 5. С. 9.
92 Релігійний чинник у процесах націє- та державотворення... С. 85.
93 Там само. С. 86—87.
94 Див.: Бондарчук І. Релігія і церква в українському суспільстві: динаміка розвитку.
Юридичний журнал. 2006. № 5. URL: http://www.justinian.com.ua/article.php?id=2257
95 А. Арістова нараховує чотири періоди формування поліконфесійності в сучасній
Україні: 1) 1988—1990 рр., коли почали усувати найболісніші наслідки антирелігійної ді-
яльності КПРС і було зроблено перші кроки до релігійної свободи; 2) 1991—1994 рр. —
початок формування нової системи державно-церковних відносин і бурхливого зростання
релігійних громад, т. зв. «вибух поліконфесійності»; 3) 1995—1999 рр. — суперечливий
стан нормалізації внутрішнього життя релігійних організацій і остаточне визначення ліній
міжконфесійних конфліктів; 4) 2000—2007 рр. — визначення в основних рисах релігійної
карти України й обрисів поліконфесійності, консервація міжрелігійних і міжцерковних кон-
фліктів, їх перехід у латентну фазу. Див.: Арістова А.В. Релігійні конфлікти в сучасному світі:
природа, вияви, шляхи врегулювання. С. 203.
96 Там само.
375