Page 396 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

УКРАЇНА — НЕ РОСІЯ: САМОУСВІДОМЛЕННЯ І СТАНОВЛЕННЯ (1990—2019)

ня цього поняття (як захищеності інформаційних ресурсів та інфраструктури).
73
Йшлося передусім про контроль та управління інформаційним простором .
Після Майдану-2004 українська влада змушена була засвідчувати своє прагнення
контролювати внутрішній інформаційний простір, хоч і робила це шляхом без-
системних заборон (вилучення телеканалів «Россия» та «ТБ Центр» з кабель-
них мереж у 2008—2010 рр.). 2009 р. було ухвалено «Доктрину інформаційної
безпеки України», що значною мірою калькувала російський відповідник 2000 р.
У тогочасному дискурсі української інформаційної безпеки симптоматично
віддзеркалювався архаїзм етнократичності, вирваної з контексту глобального
світу. Саме тому, на думку О. Богомолова та О. Литвиненка, мова (і, відповід-
но, етнічна нація), а не громадянська лояльність (і, відповідно, політична на-
ція) перебували в епіцентрі бурхливої дискусії. «Попри те, що мовна ситуація
у незалежній Україні виявилася складнішою, ніж спрощені схеми і російських, і
українських політиків (асиметрична російсько-українська двомовність поступи-
лася істотно збалансованішою симетричною двомовністю з істотною кількістю
російськомовних, що прийняли українську не тільки як свою другу мову, але й
важливу частину своєї культурної ідентичности), об’єктом убезпечення в цих ро-
мантичних уявленнях є культурна спільнота, а не спільнота громадян чи держава,
не територія, але ареал, де домінує українська мова. Для російських політиків —
зайвий доказ того, що сфера функціонування російської мови часто перекриває
справжні кордони Росії. Тобто мова визначає віртуальний, але водночас найваж-
74
ливіший, бо правдивий, політичний кордон та є символом лояльности» .
Міру відповідності тогочасної політики державної інформаційної безпеки
інтересам державного суверенітету унаочнили події 2013—2014 рр. на сході
України. Варто лише наголосити: мобільність і одностайність, з якими регіональ-
ні медіа виступили апологетами «русскомирской» ідеології, була наслідком ба-
гаторічної практики. Детальний аналіз медійного простору Донбасу доби неза-
лежності, здійснений Ю. Ніколайцем, дає об’єктивні підстави для висновку, що
регіональні масмедіа (які перебували у власності олігархічних груп та провідних
політичних партій) відіграли важливу роль у формуванні не лише світоглядної
картини місцевих мешканців та того сурогату історичної пам’яті, що видавався
за її реальний прототип, а й базових складових фіксованої різними соціологіч-
75
ними опитуваннями регіональної ідентичності . Колаж із заміток про Доне-
цько-Криворізьку республіку (найвище політичне досягнення місцевого насе-
лення — «власну державу» «народу Донбасу») , програмних матеріалів Партії
76
73 Там само.
74 Там само.
75 Донбас в етнополітичному вимірі. С. 452—508.
76 Корнилов В.В. Была такая республика. Жизнь. 1993. 23 февр.; Корнилов В.В. Забытая
страна. Донецкий кряж. 1998. 19 февр.; Корнилов В.В. Однажды была такая страна. Салон До-
на и Баса. 2004. 10 декабря. Варте уваги святкування 96-ї річниці утворення ДКР, у рамках
якого представники політичних партій та громадських організацій зібралися у Донецьку по-
близу пам’ятника Артему із гаслами «Ні — євроколонізації», «Галицьким фашистам не міс-
370