Page 395 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

Розділ 10. Парадокси культуротворення в добу незалежності

номовлення було зменшено до 25 %. Крім того, вилучено норму про те, що в радіо-
70
програмах український музичний продукт повинен становити не менше 50 % .
Слід додати, що вітчизняний теле- й радіоринок не витримував жодної кон-
куренції із російським інформаційним ресурсом. Не почутими, на жаль, залиши-
лися й попередження науковців стосовно відповідних загроз українському на-
ціо нальному суверенітету. Те, що російськомовні ЗМІ нерідко виступали рупо-
ром проросійських імперських настанов, активізуючись у роки парламентських і
політичних криз, не було секретом. Так, у лютому 2004 р. «Чорноморські нови-
ни» зауважували: «Кримські ЗМІ стоять переважно на проросійських позиціях.
Причому ведуть себе агресивно щодо України, цькують все українське, запере-
чують державність України, виступають за приєднання Криму до Росії, надають
71
шпальти для антиукраїнських виступів російських політиків» .
З висоти сьогоденного гіркого досвіду усвідомлення ролі телебачення у фор-
муванні масової свідомості, попередження громадських та культурних діячів
(повсякчасні й розпачливі) про загрозу надмірного захоплення рейтингами й
рекламними надприбутками видаються ще печальнішими. «Російська штучно
створена й дириґована телебаченням політична реальність впливає і на Україну:
тутешні кабельні мережі транслюють більшість провідних російських телекана-
лів, і їх дивляться переважно задля розважальних програм. Основний телевізій-
ний контент російського виробництва на українських каналах — телесеріяли,
мильні опери та старі радянські фільми. Художні фільми сучасного російського
ТБ про війну (Велику Вітчизняну / Другу світову, афганську, чеченську) та інші
різновиди насильства (кримінальні та тюремні фільми) ностальгійно відживлю-
ють спогади про радянські часи, транслюючи старий добрий набір солдатських
цінностей, часто доповнений мотивами містики або фетишизованою релігійніс-
тю. Ідеться не про будь-яку релігію або релігію per se, а винятково про Російську
православну церкву, яка в масовому кінематографі постає радше у формі мораль-
ного націоналізму: творений задля цього набір кліше наголошує загальний мотив
повернення до “наших власних споконвічних” православних цінностей» , —
72
писали з цього приводу О. Богомолов та О. Литвиненко.
Отже, інформаційний наступ на засади українського суверенітету тривав
безперешкодно, тим часом як влада воліла не зважати на збільшення загрози і
поглиблювати «українсько-російське співробітництво» в даному напрямі. Упро-
довж 2010 р. на українських каналах вийшла низка телепередач спільного вироб-
ництва, що оспівували «відновлене російсько-українське братерство».
Як зазначали Олександр Богомолов та Олександр Литвиненко, в українських
умовах дискусія на тему «інформаційної безпеки», яка з року в рік загострю-
валася, набула якісно відмінного від американського та європейського тлумачен-

70 Національний суверенітет України в умовах глобалізації... C. 49.
71 Чорноморські новини. 2004. 19 лют. № 16 (20214).
72 Богомолов Олександр, Литвиненко Олександр. Російська м’яка влада в Україні: і слово,
і діло. Критика. Рік XVI. Число 1—2 (171—172).
369