Page 399 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

Розділ 10. Парадокси культуротворення в добу незалежності

з об’єктивною реальністю. Ті політичні рішення й інструментарій їхнього досяг-
нення, що були ефективними за часів П. Могили, виявилися абсолютно нежиттє-
вими в глобалізованому світі. Те, що було добре і ефективно наприкінці ХІХ ст.
(боротьба міфів та національних ідей, зокрема на Західній Україні та Буковині), у
сучасних умовах за сучасного стану наукового знання було принаймні анахроніч-
ним. З’ясувалося, що будувати націю на практиках ХІХ ст. так само безперспек-
тивно, як і спираючись на радянські бюрократичні практики з їх абсолютизацією
ролі державного механізму в усіх суспільних процесах.
З приходом до влади В. Януковича акценти державної політики стосовно
церкви були зміщені в бік демонстрації виняткового статусу УПЦ (МП) на тлі
активізації ідеології «русского мира» після обрання патріархом РПЦ Кирила
(Гундяєва). Яскравим віддзеркаленням тогочасних подій став небачений формат
інаугурацій: у січні 2005 р. завдяки ЗМІ країна стала свідком релігійної інавгу-
рації В. Ющенка, а в 2010 р. відбулося церковне освячення вступу на найвищу
державну посаду В. Януковича. Обряди відрізнялися не лише місцем проведення
заходу (у першому випадку це був Софійський собор, що є пам’яткою історії і
культури світового значення, перебуває у власності держави і не використовуєть-
ся у культових цілях, в іншому — храм Києво-Печерської лаври УПЦ (МП)).
В. Ющенко отримав благословення на президентство від глав ледь не всіх церков
і конфесій України, тоді як В. Янукович — від Московського патріарха Кирила та
митрополита Володимира (Сабодана).
На противагу націонал-патріотичний сегмент українського соціуму, зокре-
ма партії, рухи та організації правого політичного спектра, наголошуючи на
підтримці «національних церков» (УПЦ (КП), УАПЦ, УГКЦ), перетворили
релігійний чинник на знамено не лише політичної боротьби, а й атрибут своє-
рід ної «священної війни» проти ворогів української нації та державності. У
цьому їхня позиція, власне, мало відрізнялася від доктрини «русского мира», яка
нав’язувалась Україні.
Утім, не лише періодичні загострення ідеологічних війн позначали релігійне
життя України. Протягом 2000—2013 рр. стало підвищувалася декларована ре-
лігійність українців. На початку 2013 р. вона сягнула 67 % . На тлі домінування
85
православ’я Україна вповні сформувалась як поліконфесійна країна, де існувало
86
55 віросповідних напрямів, у межах яких діяло 36 995 релігійних організацій .
Це змусило переважну більшість церков задекларувати свої соціальні програми
і засвідчити ставлення до проблем українського суспільства. Після оприлюд-
нення 2000 р. «Основ соціальної концепції Російської Православної Церкви»

85 Інформаційні матеріали Центру Разумкова до Круглого столу на тему «Державно-
конфесійні відносини в Україні станом на 2013 рік: рух до партнерства держави і Церкви чи
до кризи взаємин?». 22 квіт. 2013 р. Київ, 2013. С. 23.
86 Звіт про мережу церков і релігійних організацій в Україні станом на 01.01.2013 (Фор-
ма № 1). Затверджено наказом Міністерства культури України від 21.03.2013 № 215. URL:
http://www.irs.in.ua/fi les/statistic/2013.01.01_zvit_f1_irs.in.ua.pdf
373