Page 621 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

Післямова. Україна у світовому історичному процесі: досвід минулого, спрямований у майбутнє

на жаль, це історичне запитання сьогодні залишається відкритим. Певні зміни в
українському політикумі під впливом російської агресії та ідеології російського
неоконсерватизму не дозволяють без остраху дивитися в майбутнє. Як і багато
років перед тим, євроінтеграційна риторика (доволі поверхова та ситуативна)
сполучається з махровою політичною та ментальною архаїкою, що не дає мож-
ливості покладати надії на панівний український політичний клас у питаннях ре-
альної, а не симулятивної модернізації українського проєкту.
Зміна філософії влади і владарювання є болісним і суперечливим процесом.
В українських реаліях це вимагає подолання егоїзму панівного класу, зміни логі-
ки взаємодії влади і суспільства, підвищення здатності відгукуватися на викли-
ки епохи, зростання рівня громадянської відповідальності і безпеки, стабілізації
відносин власності і прогнозованості ведення бізнесу. Усе це нині, на жаль, ви-
глядає утопією, однак за нинішньої геополітичної ситуації Україна та українці,
якщо вони прагнуть БУТИ, не мають іншого виходу.
Анексія Криму та війна на теренах українського Донбасу стали чи не най-
більшим випробуванням для України та її громадян. Вони стали матеріалізаці-
єю того розламу, що пройшов не лише лінією розмежування та блокпостами, а
й ментальністю уявної спільноти — української нації. Розпач десятків тисяч тих,
які досі перебувають у жалобі, і мільйонів заручників «ЛНР / ДНРівських» ан-
клавів, хвиля негативізму від східного кордону та антихвиля від західного у від-
повідь, обидві на піку емоційного заперечення та «іншування», — такими були
реалії інформаційного простору, в якому протягом перших двох, найтяжчих і
приголомшливих років «гібридної війни» відбувалося осмислення причин дон-
баської кризи, кримського гамбіту та пошук винних. Війна стала випробуванням
спроможності української нації не лише будувати самостійні — незалежні від тих
контекстів, що їх генерують Росія та Захід, — інтерпретаційні системи, а й об-
стоювати їхнє право на існування.
Не буде перебільшенням твердження, що події 2014 р. докорінним чином
змінили світоглядну оптику українців щодо принципових питань минулого і
майбутнього, бо, ставши на краю безодні, Україна дізналася про справжню ціну
соборності. Водночас варто наголосити, що робота з перетворення «двох Укра-
їн» на одну лише розпочинається. Експериментальним майданчиком і першим
кроком у цьому напрямі може стати переосмислення минувшини і формулюван-
ня нових інтегральних сенсів усупереч тим, що експлуатувалися раніше.
Не варто вигадувати жодних сенсів для виправдання своєї історичної долі,
підлаштовуючи їх під уявлення і парадигми геополітичних сусідів, виправдову-
ючись за свою «молодість» і «вигаданість». Всі нації хтось колись вигадав як
проєкт і проєкцію свого кращого (ідеального) майбутнього. Уявлені спільноти на-
роджуються там і тоді, де і коли для цього визрівають підстави.
Українська — чи не єдина з тих націй, які волею долі увійшли в комуністичний
експеримент активним учасником і співтворцем, сповна розплатилася за свою ілю-
зію, випробувавши на собі всю руйнівну потугу комунобільшовизму, вистоявши,
571