Page 620 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

Післямова. Україна у світовому історичному процесі: досвід минулого, спрямований у майбутнє

сько-інтегральної ідеологій). Через відсутність суспільного консенсусу щодо ми-
нулого та сьогодення невизначеним («відкритим») лишається і майбутнє. Це є
системотвірною суперечністю поточного політичного моменту, навіть стало дже-
релом постійних міждержавних суперечностей, до кризи російсько-українських
відносин та війни.
Виразна ідеологізація (індокринація) визначає нинішній політичний поря-
док денний як Білорусі (що переживає багаторічну ментальну стагнацію), так
і Росії (що обрала як державотворчу концепцію концепт «русского мира»). Це
вкрай негативно позначається на перспективах подальшого транзиту України. В
обох суміжних країнах політичний режим визначає горизонт можливостей істо-
ричних спільнот, суспільства, масової думки, політичної думки, що підпорядко-
вані певній ідеологічній картині світу.
Майже тридцять років ними вже згаяні на консервацію радянського ладу у
«привабливішій» обгортці гібридних держав, які, хоч як не спромагаються владні
машини, не забезпечують колишнього рівня керованості суспільством. Суспільства
вже не в анабіозі, як у часи сталінського Великого терору, проте і не в стані усвідом-
леної рефлексії. Гуманітарна рефлексія все ще залишається справою доволі вузько-
го суспільного прошарку. Тож, з огляду на «досягнення» російського і білорусько-
го проєктів, які претендують на те, аби «задавати тон» пострадянського транзиту
хоча б унаслідок свого сукупного демографічного домінування, попереду — при-
наймні ще чверть сторіччя неквапливого руху в культовій ленінській лексемі «крок
уперед, два кроки назад». Звичайно, можна розглядати оптимістичніший та песи-
містичніший сценарії, однак це не заперечує принципово вкрай важкого виснов-
ку — українська криза також є наслідком хаотичного і стихійного пострадянського
транзиту і вірогідно є лише найяскравішим етапом довготривалої фрустрації, в яку
вступають терени колись «триєдиного» східнослов’янського «братства».
Властиве міжнародним структурам прагнення запастися попкорном і на-
солодитися процесом споглядання здалеку за виявами загострення російського
неоімперіалізму, в якому, власне, лише матеріалізується системна криза радян-
ського / пострадянського світосприйняття, може завершитися плачевно не лише
для громадян сучасних Росії, Білорусі та України, а й для Європи.
Державні гібриди Росії, Білорусі та України нині перебувають не просто в
стані фрустрації та турбулентності, в який вони потрапили внаслідок своєчасно
26
не здійснених десталінізації та осмислення радянського експерименту . Вони
перебувають у критичній точці свого пострадянського транзиту, в якій визна-
чається траєкторія подальшого руху: назад — до неоконсервативного повороту,
наслідки якого важко нині передбачити повною мірою (перспектива можлива
в широкому діапазоні від неофеодалізму та ультраконсерватизму в специфічній
«русскомирской» обгортці до поміркованих форм авторитаризму), чи впе-
ред — до повноцінної імплементації в державні та соціальні організми стандар-
тів демократії та лібералізму за західноєвропейським зразком. В Росії та Білорусі,

26 Див.: Якубова Л. Євразійський розлам. Україна в добу гібридних викликів. Київ, 2019.
570