Page 615 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

Післямова. Україна у світовому історичному процесі: досвід минулого, спрямований у майбутнє

Триває також доволі гостра та емоційна суспільна дискусія навколо пріори-
тетності процесів націє- і державотворення. Її гострота та емоційність зумовлені
насамперед відмінностями регіональної історичної пам’яті, поширеними на те-
ренах у минулому підросійської / підрадянської України та західноукраїнських
земель. Внаслідок несиметричності впливу тоталітарної спадщини та певного
посттравматичного синдрому, що на регіональному рівні відчувається і осмислю-
ється по-різному, йдеться ще й про вибір між розвитком державних інститутів
та інституту громадянського суспільства. Простою мовою — про вибір між мен-
тальною моделлю, де мірилом успіху країни є сила і міцність державної машини,
та моделлю, пріоритетом якої є розвиток суспільства та людини. Постколоніаль-
ний спадок ускладнює це завдання проблемою, як це не парадоксально, незавер-
шеної емансипації української нації та нагальністю завдання її модернізації від-
повідно до сучасних європейських трендів.
Тож досвід державотворення і суспільствотворення на українських теренах
упродовж ХХ—ХХІ століть є одним з найяскравіших зразків пошуку найопти-
мальнішої форми відносин (синергії) держави та суспільства, не справдженого та
незавершеного внаслідок непереборних геополітичних та історичних обставин. І
все ж пошук цей триває, бо саме він, як засвідчує досвід «довгого» ХХ сторіччя,
є внутрішньою ціннісною домінантою української нації.
Досвід минулого, спрямований у майбутнє. Суверенітет України, попри
явну незацікавленість у ньому США — країни — світового лідера, упродовж року
було визнано більшістю країн світу, однак вона ще тривалий час лишалася геопо-
літичною «темною конячкою». Піднесенню іміджу України не спроможні були
посприяти навіть надактивна діяльність канадської та американської українських
діаспор, на відміну від невеличких країн Балтії, чиє право на суверенітет майже не
піддавалося сумніву. Значною мірою тому сприяли свіжа пам’ять про окупацію та
«відновлення» радянської влади у Прибалтиці під час Другої світової війни, а
також світове усвідомлення несправедливості і жорстокості комунобільшовиць-
кого експерименту і наслідків глобальної наруги над народами, що переважно си-
ломіць були загнані до умоглядного комуністичного раю на землі. У цій матриці
світосприйняття відокремленню образу України від СРСР, а значить і від Росії,
не посприяв навіть гіркий досвід західноукраїнських земель, що були включені до
складу СРСР за тим же сценарієм, що і країни Балтії. Україна все ще сприймалася
в світі як частина, бліда тінь, геополітичний додаток Росії. «Імперія зла» зруй-
нувалася і, хоч як непросто і навіть лячно було починати з нуля на його руїнах,
Україна змушена були прокладати свій шлях у новому — багатополярному світі.
Не доводиться применшувати вирву розгубленості, остраху перед невідомим,
невизначеності і приреченості, що відкрилася перед ментально і ціннісно радян-
ськими людьми, які протягом кількох днів опинилися не лише на руїнах СРСР,
що саморозпустився, а й на руїнах своїх ілюзій, з порожніми кишенями у захлан-
них нетрях «хрущоб». Йшлося, зрозуміло, не про представників компартійної
еліти та їхніх спадкоємців, які стали власниками елітних «сталінок», нашпигова-
565