Page 610 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

Післямова. Україна у світовому історичному процесі: досвід минулого, спрямований у майбутнє

зростання національної самосвідомості та швидшого розпаду СРСР, що жодною
21
мірою не могло задовольнити модераторів комуністичного будівництва» , —
зауважував Г. Єфіменко.
Проте для керівників Країни Рад у цьому умоглядному парадоксі нічого па-
радоксального не було: вони ж бо знали, що ніякого добровільного союзу не було,
ніякого добровільного виходу не буде. Словоформи радянської новомови, скла-
дені для зовнішнього використання, прикривали неприглядну дійсність: СРСР
тримався на примусі і омані. Щоправда, величезна частка радянських громадян
сприймала брехню за чисту монету і ладна була покласти своє життя на вівтар
комунізму. Тож наслідки радянських експериментів у сфері етнонаціональних
відносин не доводиться применшувати.
Комуністичний експеримент «вилучив» майже 150 мільйонів населення із
переднаціональною свідомістю, або на ранньому етапі її становлення, із загаль-
носвітового модерністського тренду і «перемістив» його в геть іншу соціаль-
но-економічну і смислову реальність, що задавала відмінні від решти світу темп
і якість націєгенезу та насаджувала геть інші стандарти категоризації / само-
ідентифікації. Результат цього експерименту, пафосно поіменований пізньора-
дянськими партійними теоретиками ідеологемою «радянський народ», та його
похідні — низка сегрегованих пострадянських транзитних суспільств із якісно
відмінними від решти світу внутрішніми соціальними та ментальними харак-
теристиками «націй», що були рукотворним продуктом радянської цивіліза-
ції, — і досі не монтуються в навколишній світ. Це, власне, на сьогодні один з
найпроблемніших наслідків комуністичного експерименту в світовому масштабі.
З огляду на це проблема полягає не так у категоризації та дослідженні феномену
«пострадянських націй», як у поверненні їм внутрішніх механізмів самовідтво-
рення, тоді як ці складні механізми, що діють методом саморегуляції за своїми ав-
тентичними кодами та алгоритмами, були вщент зруйновані. Опір вестернізації
та глобалізації в «пострадянських націях» набагато сильніший і радикальніший
за решту етнічних спільнот світу саме внаслідок внутрішньої розбалансованості
та «інакшості», яка з політичної площини перейшла до розряду сутнісних.
Потужний вплив право- і ліворадикальних ідеологій, інтегрального націона-
лізму в Україні протягом усього ХХ століття і навіть донині зумовлюється саме
22
тим, що упродовж радянської історії націєтворення влада штучно його стриму-
вала, виразно маргіналізуючи класовими сурогатами самоусвідомлення. Штучне
уповільнення становлення етнічної нації та переходу її на якісно новий рівень (або
ж: модернізації, становлення як нації громадянської / політичної) спричинило не
лише ерозію засад націєтворення (соціальних і культурних), а й непоправні зміни

21 Єфіменко Геннадій, Якубова Лариса. Національні відносини в радянській Україні. На-
ціональне питання в Україні ХХ — початку XXI ст.: Історичні нариси. Київ, 2012. С. 218.
22 Йдеться про самонародження нації, а не про спроби її штучного моделювання / кон-
струювання згори за заданими владою критеріями. Для такого процесу варто застосовувати
визначення націєбудівництво.
560