Page 612 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

Післямова. Україна у світовому історичному процесі: досвід минулого, спрямований у майбутнє

горнилі через триєдиний інструмент: школу, пропаганду та терор. Перші два ко-
регували ментальну сферу суспільства відповідно до установок влади, третій —
хірургічно видаляв «вибракований» людський матеріал, непіддатливий чи усві-
домлено ворожий індокринації.
Результатом стали три (на західноукраїнських землях — два) покоління «ра-
дянських людей», оспіваних радянським масовим мистецтвом та досі осмис-
люваних вітчизняною гуманітаристикою. Феномен «радянської людини» ви-
вчається вітчизняними та зарубіжними науковцями не через чисту любов до
істини: із цим феноменом, відразливо поіменованим «совком», безпосередньо
пов’язують проблеми пострадянського транзиту України, Росії та Білорусі.
Наслідки більшовицького терору міжвоєнного періоду важко переоцінити.
У кривавих двадцятирічних потугах народжувалося принципово нове суспіль-
ство… за своїми внутрішніми характеристиками — мертвонароджене. Ще понад
п’ятдесят років воно доволі вправно імітуватиме життя, але насправді буде не-
спроможне ані повноцінно відтворюватись, і тому перманентно знищуватиме в
собі все життєздатне, атакуючи його як чужорідну тканину, ані повноцінно люби-
ти, і тому прикриватиметься розмовами про пролетарський гуманізм, ані повно-
цінно виховувати нову зміну, і тому вириватиме її з живого контексту родинного
кола і переставлятиме в штучний світ масової культури й масових жовтенятсько-
піонерсько-комсомольських псевдородин, ані повноцінно творити, затискаючи
геній особистості в прокрустове ложе партійного й комсомольського статутів, ані
повноцінно прогресувати в технологічному відношенні, а тому промишлятиме
банальним піратством та промисловим шпіонажем, ані поважати честь і гідність,
замінивши їх сурогатом радянської пихи. Тогочасне переродження суспільства
відображає одне просте, хоч і занадто моралізаторське слово — гріхопадіння.
Заявлена більшовиками на зорі узурпації влади мета — створення радян-
ської людини, носія принципово нової моралі, — на кінець 1930-х років завдяки
бузувірським методам перманентного терору та єзуїтської соціальної інженерії в
загальних своїх рисах була досягнута.
Рештки антирадянського — за своєю суттю постреволюційного суспільства
(як релігійні за своїм спрямуванням, так і світські) — були загнані чи то в ГУЛАГ,
де боролися за фізичне та духовне виживання аж до середини 1950-х років, чи то
в глибокий андеграунд, змушені напоказ демонструвати якщо не ревну підтрим-
ку партії та уряду, то принаймні цілковиту лояльність. Їхній особистий досвід та
знання про людиноненависницьку сутність сталінського режиму не справляли
жодного впливу на широкі верстви радянського народу, адже жодний метод кому-
нікації інтелектуальної, духовної та культурної еліти з останнім не спрацьовував.
Система режимних територій та величезне гетто з найбільшої в світі мережі
пенітенціарних установ та концтаборів на довгі десятиріччя стане звичною «окра-
сою» неосяжних просторів СРСР. Чимало їх розміщувалося й на території радян-
ської України. Ані для їхнього персоналу, ані для навколишнього населення, ані для
широкого загалу обивателів не було секретом, які нелюдські умови та закони пану-
562