Page 611 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

Післямова. Україна у світовому історичному процесі: досвід минулого, спрямований у майбутнє

у її якісних показниках. Їхнє народження в нових історичних обставинах (не варто
сумніватися у спроможності соціального організму до самовідтворення під впли-
вом глобальної динаміки) є історичним завданням прийдешніх поколінь українців.
Докорінне переформатування системи внутрішніх міжетнічних взаємин і як
найбільший подразник — унормування на засадах реальної суверенізації взаємо-
відносин із країнами-метрополіями, які зайняли виразно ірредентну позицію не
лише до питання українського суверенітету у вирішенні проблем національних
меншин, а й своєї ролі у вирішенні тих питань, що апріорі є зоною внутрішніх
справ, є не менш важливим завданням сучасної України. Передовсім ідеться про
позицію Росії, втім, треба зважати і на не менш невітальне щодо України ставлен-
ня в певних колах Угорщини, Румунії, Польщі.
Тонкі налаштування процесу націєтворення в сучасному розвиненому світі
відтворюються в ментальній та інформаційній царинах. Люди (носії всіх куль-
турно-цивілізаційних матриць) прагнуть переважно свободи. Націоналізм є ор-
ганічним втіленням природно притаманного прагнення особистої свободи через
національне звільнення. Воно, як засвідчують результати референдуму в Шотлан-
дії, притлумлюється лише там, де особистій свободі вже нічого не загрожує. Пе-
ред Україною, на жаль, нині постають інші завдання й інші виклики.
Мобілізація політичних українців навколо захисту суверенітету України зу-
мовлюється нині насамперед негативним зовнішньополітичним порядком ден-
ним. Екзистенційна загроза з боку російського державного гібриду, що після
2014 р. став на шлях консервативного розвороту і де ідеологія «русского мира»
стала чи не державною, змушує українців прискорювати власний пострадян-
ський транзит і руйнувати застиглі десятиліттями стандарти й орієнтації. Однак
негативний зовнішній виклик не має відволікати від провідного завдання, спря-
мованого в майбутнє, — розбудови належного соціально-економічного та етно-
культурного фундаменту модернізації української нації.
Людина радянська і пострадянська: фантом чи реальність? Замало мати
проєкт прекрасного палацу. Аби втілити його в життя, потрібно також мати ко-
манду архітекторів, виконробів, будівельників, обладнання і матеріали, з яких
можна звести вартий захвату досконалий витвір архітектурного мистецтва. Дар-
ма сподіватися збудувати дивовижне мармурове різьблене диво з цегли-сирця ру-
ками будівничих-аматорів.
Те, що збудувати комунізм не можливо без створення нової людини, було по-
части зрозуміло більшовикам, допоки вони не позбулися ілюзій молодості (аби
усвідомити це, варто почитати праці М. Скрипника, написані до 1930 р.), та
революційним романтикам. Про виховання нової людини нового часу, здатної
працювати майже безоплатно за безліччю спеціальностей, поєднуючи фізичну і
розумову працю, із легкістю володіючи кількома мовами, багато писали партій-
ні функціонери впродовж 1920-х років. Нині такі дописи сприймаються як на-
риси фантастів. Від початку форсованої колективізації влада робила ставку вже
не на виховання, а на «виковування» нової людини в тоталітарному державному
561