Page 606 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

Післямова. Україна у світовому історичному процесі: досвід минулого, спрямований у майбутнє

обов’язково означало, що їх сприйняття себе і соціального світу навколо цілком
17
визначалося політичною мовою, принесеною більшовицькою революцією» .
Останнє припущення Миколи Боровика підтверджується існуванням розло-
гого національно-орієнтованого андеграунду в усіх «радянських націях», що і
став могильником дискурсивно створеного «братнього союзу народів». Влас-
не, саме «союз», а не «нації», як засвідчила історія, виявився «вигаданим і
«створеним».
Продовжувана / наслідувана СРСР (хоч і зі змінними в історичній перспек-
тиві класовими / етнічними домінантами) імперськість відіграла центральну роль
у вибудовуванні системи відносин між Центром і Периферією і, відповідно, —
в умовах етнонаціонального відтворення. У цій системі національні державні
утворення — радянські республіки — на різних етапах змінювали свій статус
у суб’єкт-об’єктних відносинах, повсякчас то борючись за більшу самостійність
(що переважно закінчувалося зачисткою республіканських еліт), то випрошуючи
певні послаблення / преференції (на етапах послаблення Центру). Загроза сепа-
ратизму була одним з найдошкульніших фантомних страхів комунобільшовиць-
кого режиму, успадкованих від імперської Росії. У купі з повсякчасно очікуваною
контрреволюцією він становив каркас фобій, що зумовили еволюцію режиму.
О. Еткінд цілком слушно зауважував, що «упродовж великої частини росій-
ської історії (йдеться про історію імперську. — Авт.) невротичний страх пра-
вителів, змішаний з бажанням, був звернений не до зовнішніх ворогів, але до
простору всередині країни і до її населення. Цей величезний простір був заселе-
ний великим різноманіттям підданих, російським та іншими народами, від яких
18
російські правителі не почувалися і не почуваються захищеними» . Додання
після більшовицького перевороту до цього ще й фактора внутрішньої соціальної
війни, яку впродовж понад сімдесяти років радянська влада вела із власним на-
родом в усіх його етнічних складниках, надало цій особливості вигляду доверше-
ного каліцтва. Те, що нині видається російською владою за історично сформо-
вану цивілізаційну традицію, насправді є ерзацем пропагандистських кліше, які
пропонується брати на віру, не замислюючись про їхню відповідність реальності.
Тим часом про традиційність у відносинах влади і суспільства в російській / ра-
дянській ситуації можна казати лише в сенсі повного чи майже повного поневолення
суспільства владою. Зрозуміло, що такий формат відносин також має право на
існування, однак лише в СРСР та сучасній Росії про нього говорять як про вищу
форму демократії й особливий російський цивілізаційний шлях.
Радянський лад творився дискурсивно, описувався в спеціально створених для
цього термінах радянської новомови, претендував на новаційність, але насправді
був реплікою старої імперської системи із більшістю притаманних їй вад: гіпер-

17 Боровик М. Теорія проти історії, або хто створив «радянські нації»? Ч. 2. Historians.
2020. 3 черв. URL: http://www.historians.in.ua/index.php/en/dyskusiya/2755-mikola-borovik-
teoriya-proti-istoriji-abo-khto-stvoriv-radyanski-natsiji-chastina-2
18 Эткинд А. Внутренняя колонизация... С. 14.
556