Page 604 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

Післямова. Україна у світовому історичному процесі: досвід минулого, спрямований у майбутнє

воно вийшло гібридизованим: це вже був не клас вільних виробників із власними
ділянками, а закріпачені в колгоспах чи пролетаризовані в радгоспах мешканці сіль-
ської місцевості, позбавлені елементарних громадянських прав та можливостей їх-
ньої реалізації. На довгі півстоліття першочерговим завданням і метою стане фізич-
не і демографічне виживання. Звільнення від радянського кріпацтва, що прийшло
1972 р., не спроможне було змінити історичної колізії. Як суспільний клас із низкою
соціально-економічних і ментальних ознак українське поліетнічне селянство пере-
стало існувати. Виняток із загального правила становили хіба що ізольовані в ви-
сокогірних полонинах нечисельні анклави, що через об’єктивні природні умови не
піддавалися уніфацікаційним радянським соціальним практикам.
У купі із послідовним знищенням української інтелектуальної еліти та еліт
етнічних меншин, що генерували смисли новітнього націєтворення, радянські
соціальні практики докорінним чином вплинули на природні процеси націєтво-
рення. Від 1917 р. усі порівняння та аналогії між процесом українського націє-
творення / його складовими та класичними прикладами народження сучасних
європейських націй варто сприймати з певною долею скептицизму.
Це твердження не стосується хіба що інтегрального націоналізму, що цілко-
вито відповідав європейським трендам і був такою само природною відповіддю
на намагання загальмувати чи то й припинити поступ націєтворення, як, скажі-
мо, ірландський націоналізм. Радикалізація українського націоналізму була гео-
політичною відповіддю українців, яких нищили як радянізацією і голодомора-
ми, так і «пацифікацією». У такий найрадикальніший спосіб розділена нація
реагувала на цілком реальну загрозу культуро- та етноциду, якої вона зазнавала,
перебуваючи у складі чотирьох державних утворень міжвоєнного часу. В умо-
вах неможливості інакших форм політичного відстоювання свого права на існу-
вання інтелектуальна та політична відповідь стала тоталітарною, радикальною,
терористичною. Певне, якби не було В. Леніна, Й. Сталіна, Ю. Пілсудського,
Кароля ІІ та ін., українці мали б іншу конфігурацію ментальності і національної
ідеї. Більшовицький тоталітаризм, польський, румунський та мадярський авто-
ритаризми породили український повстанський рух у низці конфігурацій, з яких
найнепримиреннішим і дискутованим залишається ОУН / УПА.
В умовах світової економічної кризи 1929—1933 рр., що була синхронною
«останньому комуністичному штурму» в СРСР, українці опинилися в історич-
ній пастці, яку створили системна криза лібералізму й тоталітаризація / автори-
таризація режимів держав, до складу яких входили українські анклави. Поміж
двох геополітичних хижаків — комуністичного та нацистського — для них вибо-
ру практично не лишилося. Тож радикалізм не був «родовою хворобою» укра-
їнців, як це часто представляється в низці національних історіографій, він був
типовою і характерною ознакою всіх європейських сусідів українців, що врешті
й стало основою трагічного геополітичного катаклізму — Другої світової війни.
Україна — одна з небагатьох країн, що вимушено стала майданчиком істо-
ричного зіткнення нацизму та комунізму: ідеологічного та інституційного. Удру-
554