Page 599 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

Післямова. Україна у світовому історичному процесі: досвід минулого, спрямований у майбутнє

У повоєнні часи та на етапі стагнації радянського ладу — і поготів, про здат-
ність навіть компартійної верхівки аналізувати і розуміти внутрішньополітичну
та геополітичну ситуацію, тримати руку на пульсі суспільства вже не йшлося. Не
лише приспане маніпулятивними практиками суспільство перебувало в стані
своєрідного коматозу — вище державне керівництво також існувало в догмати-
зованому інформаційно-світоглядному коконі. Його руйнування під тиском внут-
рішніх і зовнішніх обставин стало страшним ударом і для суспільства-недоросля,
і для влади, що втратила кермо на слизькому геополітичному розвороті.
Цей удар був страшним за своєю руйнівною силою, оскільки вигада-
ним / штучним виявився не лише реальний світ навколо, а й ментальний світ, від-
повідальний за цінності, — тобто те, що забезпечувало опорність і сталість по-
літичного проєкту в часи масштабних потрясінь. Прояснити складні механізми
взаємовпливів / взаємозалежності ментального радянського конструкту і жит-
тя / виживання радянської людини допомагає метафора Олександра Еткінда про
культуру Російської імперії як про «екран, на якому суспільство, що перебувало
в небезпеці, бачило себе, і унікальний орган самосвідомості, зворотного зв’язку, по-
передження та скорботи» . У сталінському СРСР цей унікальний екран / орган,
8
як і решта соціогуманітарних складових високої культури та науки, був зруйно-
ваний і заміщений сурогатом пропаганди. Варто наголосити: увесь радянський
світ — від банальних правил соціального співіснування та трудової дисципліни
до шлюбних відносин і умоглядного сенсу життя — творився дискурсивно, а не
був продуктом життєдіяльності суспільства. У цьому й полягала базова відмін-
ність радянського цивілізаційного проєкту від решти світу. В аспекті державо- і
суспільствотворення більшовики перевершили самі себе: потрактовуючи «над-
будову» суспільства як залежну від базису, в реальній політичній практиці вони їх
поміняли місцями. В радянській реальності «надбудова» — догматизоване марк-
систсько-ленінське вчення, задокументоване в мільйонних накладах, визначало все:
від надоїв корів до змісту підручників історії. Саме тому в радянській практиці від
голоду могли вмирати мільйони радянських громадян, але вголос ішлося лише
про великі досягнення радянського сільського господарства, самопожертву тру-
дарів і зловорожі інсинуації капіталістичних імперіалістів. Завдяки нехитрим ма-
ніпуляціям зрештою відбулася й стерилізація сфери наукового пізнання світу, що
стало однією з безлічі соціокультурних втрат соціального організму і докорінно
деформувало всі сфери його буття та відтворення.
Становлення несівних конструкцій радянської держави відбулося в сталінські
часи в стані хронічної війни ПРОТИ власного народу (в усіх його етнічних склад-
никах) ЗА комуністичну утопію. Лише в повоєнну добу система набула довершено-
го вигляду, як з огляду на архітектуру державних інституцій, так і логіку вертикаль-
них зв’язків, що підтримували її функціональність. Відзначаючи, як мало по суті
вона змінилася в часи умоглядних реформ М. Хрущова, Л. Брежнєва, М. Суслова,
8 Эткинд А. Внутренняя колонизация. Имперский опыт России. Москва, 2013. С. 12.
URL: http://www.pseudology.org/information/EtkindAM_VnutrColonizatsiya2.pdf
549