Page 598 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

Післямова. Україна у світовому історичному процесі: досвід минулого, спрямований у майбутнє

Ідеологія наскрізно «проростала» в мистецтво — передусім у те, що працюва-
ло з масовою аудиторією. Спеціалістам добре відомі методи політизації літератури,
театру, кіно і навіть архітектури, покликані виховувати «радянський народ» у чіт-
ко визначеному напрямі. Звичайно, існував певний сегмент мистецтва, що підняв-
ся НАД етикою та естетикою тоталітарно вмотивованих культурних практик, бо
призначався для експорту та впливу на світовому рівні чи був народжений творця-
ми, непідвладними конформізму епохи. Однак масове мистецтво, із домінуванням
цільової аудиторії, в низці своїх похідних (література, образотворче і художнє мис-
тецтво, архітектура) було наскрізь просякнуте ідеологією й досі поширює свій ток-
6
сичний вплив на масову думку . Практика засвідчує, що окремі сегменти соціуму й
нині сприймають сталінські агітки за чисту монету, емоційно «підтягуючи» вига-
дане минуле в сучасність та імплантуючи його в образи умоглядного майбутнього.
На відміну від капіталістичних країн, де масове мистецтво покликане було
розважати, розраджувати та звеселяти, в СРСР йшлося не лише про мистецтво
як індустрію, покликану приносити прибуток, тобто — додану вартість, а й про
те, що мистецтво — це індустрія, покликана виробляти громадян за певною каль-
кою; громадян, яким має бути весело, сумно чи лячно тоді, коли це визначить
влада; громадян, які не повинні і не спроможні самостійно розмірковувати над
засадничими проблемами особистого та суспільного життя, про сьогоденність і
майбутнє. Продукування соціальних тварин орвелівської ферми, власне, було зав-
данням такого «мистецтва».
Не можна сказати, що тоталітарному режиму вдалася його спецоперація з
індокринації масової свідомості на всі 100 %. Власне, найбільшим досягненням
все ж стало загальнопоширене «двоємисліє» — розрив між світами реальності
та радянських міфів змушував величезні маси говорити одне, а діяти інакше.
Світ смислів або ж смислових симулякрів, що дискурсивно творив конструк-
цію радянського експерименту, питомо відрізнявся від світу реальності, відпо-
відно до якого він розбудовувався. Між ними прокладалися тонкі інформаційні
містки, що відбивали реальність більш-менш об’єктивно (до такої варто, хоч і з
певними застереженнями, віднести інформації чекістських спецпідрозділів ),
7
однак Правда була доступною дуже обмеженому колу осіб: на вищих щаблях дер-
жавної влади та в андеграундних протестних групах. Масова індокринація була і
універсальною «скрепою» радянського ладу, і його могильником. Затверджуючи
компартійні догми та ідеологеми як керівництво до дії та вищу істину, влада об-
манювала не лише маси, а й сама себе: в суспільстві, де правда становить загрозу
для виживання, хибний соціальний діагноз завжди веде до фатальних наслідків.

6 Див.: Міхеєва О. Презентація завідувачки кафедри соціології УКУ в межах Відеоака-
демії документального серіалу DOC Emotion. Львів, 23 квіт. 2016 року. URL: https://www.
youtube.com/watch?v=AjBgrvnPX2I
7 Поінформованими про реальний стан речей у СРСР були мізерно тонкий шар чекіст-
ської еліти та партійно-радянська номенклатура, які мали доступ до секретних аналітичних
звітів і відомостей, що формувалися на основі зведення інформацій з місць.
548