Page 605 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

Післямова. Україна у світовому історичному процесі: досвід минулого, спрямований у майбутнє

ге в історії вона була поневоленою іншим проєктом, що знов виявився найбільш
мобілізованим і сталим як за решту претендентів на українські терени, так і за
українських самостійників.
Після зміцнення декоративних ознак суверенітету УРСР та її залучення до
складу членів ООН Кремль отримав додаткові аргументи для розбудови дискур-
су творення «радянських націй». Цей дискурс — творення радянських націй
згори — досі залишається наріжним каменем цілого історіографічного пласта.
Не меншою мірою він застосовується й щодо білорусів — другої умоглядної
складової «триєдиного східнослов’янського братства» і потенційної демогра-
фічної бази «русского мира».
Підсумовуючи історію коренізації в Білорусі, Максим Саморуков наголошує
на «рукотворності» білоруської нації: «Шкільна програма білоруською, слов-
ники, наукова лексика, Білоруська академія наук, держапарат, що працює біло-
руською, — усе це було створено лише за кілька років. А головне — націю за-
15
безпечили власним історичним наративом, героїчним і багатовіковим» . Отже,
екстраполюючи теорію М. Фуко на радянські нації, переважна більшість дослід-
ників не розрізняють процесів запровадження безписемних / заборонених рані-
ше / сегрегованих народних мов і процесу мовотворення згори. Це і є висхідною
точкою розмірковувань про «створеність» націй Й. Сталіним. У таких умогляд-
них конструктах важко помітити, що «героїчне» минуле «не писали» з голови,
а вивільняли із загальноімперського конструкту; мови не «створювали», а вво-
дили в суспільні та освітні практики; носії мови не народжувалися за волею Вож-
дя — вони існували задовго до його народження, просто в 1920-х роках вони
на короткий час отримали можливість існувати не сповитими по руках і ногах
імперськими обмеженнями. Нації та їхні мови не можна створити за директив-
ним рішенням без певного ґрунту, інакше б і есперанто було не мертвою мовою,
а державною мовою в країні Есперантії, де живуть есперанти.
Як відзначили Р. Брубейкер і Ф. Купер, формальна інституціоналізація і ко-
дифікація етнічних і національних категорій нічого не може сказати досліднику
про глибину, резонанс і силу цих категорій у життєвому досвіді людей, які підда-
ються категоризації . Це зауваження, як ніде інде, доречне саме для радянської
16
дійсності. «Приймаючи нову систему класифікації, принесену радянським по-
літичним дискурсом, значна частина населення, якщо не більшість, очевидно
продовжували жити у світі власних, часто успадкованих ще з імперських часів,
гібридних ідентичностей. Вони могли використовувати ці категорії класифі-
кації на власну користь, грати нав’язані їм владою мовні ігри, але це далеко не

15 Саморуков М. Кто и когда придумал белорусов. Рецензия на книгу «Взлет и паде-
ние белорусского национализма». Московский Карнеги центр. 2020. 20 мая. URL: https://
carnegie.ru/commentary/81819?fbclid=IwAR28I0UF7_wIpei6J9nt-Yb5lj_-2Z91eqcQthFY-
cOPVxq-7SLxym8zpyrg
16 Брубейкер Р., Купер Ф. За пределами «идентичности». Мифы и заблуждения в изучении
империи и национализма. Москва, 2010. С. 165.
555