Page 81 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

Розділ 3. Потрясіння пострадянського транзиту

ла робити партія. Своєю чергою лідер СелПУ і спікер парламенту О. Ткаченко за
кілька днів до першого туру знявся з виборів, публічно заявивши про підтримку
П. Симоненка, а інший учасник «канівської четвірки» — В. Олійник — зняв
свою кандидатуру на користь Є. Марчука.
За підсумками першого туру 31 жовтня 1999 р., у фінал президентських пе-
регонів вийшли Л. Кучма та П. Симоненко, які набрали 36,49 та 22,24 % відпо-
відно. Водночас кандидати від лівих сил набрали понад 45 % голосів виборців
(табл. 6). Отже, єдиний кандидат мав великі шанси на перемогу у першому турі
голосування.
Між двома турами голосування чинній владі вдалося зберегти розкол у лі-
вому таборі. Після поразки О. Мороз публічно підтримав П. Симоненка, однак
Н. Вітренко закликала своїх прихильників не підтримувати жодного з канди-
датів. Обидва фіналісти президентських перегонів розпочали політичний торг
з Є. Марчуком. Виграв Л. Кучма, призначивши експрем’єр-міністра секретарем
Ради національної безпеки та оборони України. У підсумку 14 листопада 1999 р.
Л. Кучма упевнено переміг П. Симоненка у другому турі (табл. 7). Безумовною
перевагою Л. Кучми стало те, що він, вихідець зі Східної України, отримав 80 %
підтримки з боку виборців західноукраїнських регіонів (його опонент — менше
10 %). Загалом голосування у першому турі продемонструвало, що виборці со-
ціально-економічно виснажені і не налаштовані на радикальні реформи. У дру-
гому турі актуалізувалося завдання збереження української державності та недо-
пущення комуністичного реваншу. Ключовими положеннями виборчої кампанії
П. Симоненка був розворот України в бік інтеграції з Росією та іншими постра-
дянськими республіками і згортання ринкових реформ.
Упевнена перемога на виборах і позитивна економічна динаміка давали
Л. Кучмі надії, що його наступний президентський термін буде виключно успіш-
ним. Тим часом у його оточенні розгорнулася гостра боротьба за посаду прем’єр-
міністра. Згідно з нормами Конституції 1996 р. уряд пішов у відставку у зв’язку з
переобранням Президента. Прогнозовано Л. Кучма спочатку вніс до Верховної
Ради подання щодо перепризначення прем’єр-міністром В. Пустовойтенка, чия
соціально-економічна політика сприяла перемозі на президентських виборах.
Однак тому «несподівано» не вистачило 20 голосів через неголосування час-
тини пропрезидентських фракцій — СДПУ (о) та «За відродження регіонів».
Іншими словами, таким було рішення Л. Кучми. За п’ять років він пояснить свою
позицію так: «Наприкінці 1999 р. посаду Прем’єра змушений був залишити
В. Пустовойтенко, який, маючи на той час чималий досвід господарської роботи
на регіональному та загальнодержавному рівнях, був чудовим апаратником (що
для Прем’єра дуже важливо), і загалом — діловою людиною, прагматиком. На
жаль, його кандидатура не вписувалася у тодішню модель парламентської біль-
шості, у якій перевага віддавалася В. Ющенку» .
34
34 Кучма Л. Своїм шляхом. Роздуми про економічні реформи в Україні. Київ, 2004.
С. 338—339.
79