Page 574 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)
P. 574

РОЗДІЛЕНА НАЦІЯ: ПАРАДОКСИ МІЖВОЄННОГО ПЕРІОДУ

               запровадження більшовицької політики щодо церкви: «Святкуємо однаково, —
               як колись «высокоторжественные дни», так тепер революційні свята, тільки що
               були трьохколірнії флаги, а тепер червоні. Та ще тоді було «от усердия», а тепер
               усе до дрібниць регламентовано: який завбільшки має бути флаг, яке завтовшки
               держално, які літери — і конче золотом — мають бути і в якому куточку... Те ж
               саме і з портретами: замість царя — Маркс, Ленін… Цілий іконостас, аж до не-
               щасного Шевченка, якого також тулять по всяких неподобних «присутствиях»,
               аж до театрів… Згадалось мені, як торік заводили оці флаги. Міліція видала до-
               кладний регламент про флаги і разом оповістила по всіх дворах, що флаги можна
               купувати … в міліції за 35 міліонів (тоді це були ще гроші). На базарі можна було
               такий флаг придбати за 20 міл. Але багато людей, боючись задиратись з міліцією,
                                           50
               купували ці флаги таки у неї»  .
                   Примітивний матеріалізм та пролетарська бравада насаджувалися як цивілі-
               заційно вища форма світогляду. «Бурхлива динаміка психічного життя сучаснос-
               ті, озброєної хемією, аеропланом, телеграфом, радіостанцією, залізно-бетонови-
               ми спорудженнями»  , протиставлялася заглибленню в себе і розмірковуванням
                                   51
               про сенс життя. Проблема пошуків сенсу життя видавалася автоматично виріше-
               ною самим фактом звершення пролетарської революції та проголошенням пер-
               спективної мети побудови комунізму у світовому масштабі. Багато говорилося
               про постання нової людини нової революційної епохи, велике призначення і
               важкий шлях до комунізму через жертви і випробування. А втім, ця «нова лю-
               дина» породжувала зовсім не радісні думки. На схилі «літературної дискусії»
               26-річний ваплітянин Іван Сенченко писав про час перемоги «Холуя. Всі дер-
               лись по зорі один з-перед одного і тільки збільшували суму людських страждань.
               Бо всі хотіли бути Прометеями і, йдучи цим шляхом, ішли проти своєї справж-
               ньої природи — природи незрівняно прекрасного Холуя. Хто вам сказав що ви
               Прометеї? Це непорозуміння: Прометей — мрія, ви — реальність. Чого-ж ви
               хочете тікати від своєї справжньої сути? … Дивітесь у рот Пієві: його слова —
               ваші слова. Звідціль єдиномисліє. А де єдиномисліє — там спокій»  . Подібне
                                                                                 52
               враження нова радянська людина викликала у М.  Бердяєва, який перебачив
               епоху хама, що переміг.
                   Розмивання меж Добра і Зла, власне, і було основою нової радянської псев-
               доцивілізації.










                   50  Єфремов С.О. Щоденники. 1923—1929. Київ, 1997. С. 59.
                   51  Савченко  Я.  Проти реставрації греко-римського мистецтва.  Київ: Маса, 1926.
               С. 30—31.
                   52   Сенченко І. Із записок. Вапліте. 1927. № 1. С. 5, 10—11.
                                                   512
   569   570   571   572   573   574   575   576   577   578   579