Page 570 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

РОЗДІЛЕНА НАЦІЯ: ПАРАДОКСИ МІЖВОЄННОГО ПЕРІОДУ

нищівною жорстокістю меч радянської Феміди обрушився на католицьких, лю-
теранських, протестантських та юдейських священників, які, використовуючи
силу свого авторитету та міжнародні зв’язки, просили й отримували благодійну
допомогу для одновірців. Чимдалі суворість присудів посилювалася. На середи-
ну 1930-х років п’ятирічним ув’язненням до таборів «відбувалися» окремі щас-
ливці. За тими самими звинуваченнями все частіше виносилися смертні вироки,
які, щоправда, ще доволі часто замінювалися на 10 років позбавлення волі.
Після низки показових процесів, організованих постишевською командою,
зокрема над А. Речицьким, засудженим до розстрілу, дехто з селян, особливо в
етнічних громадах, щиросердно повірив у політичну відлигу, яка нібито наміти-
лася зі вступом у дію нової Конституції. У Велико-Висківському районі Одеської
області було зафіксовано виступи за відкриття церков. Віруючі заявили голові
сільради, що вони діють згідно з Конституцією і нікого не бояться. У Троїцькому
районі миряни буцімто говорили: «Радянська влада стає на шлях відкриття цер-
ков. Вона, все-таки, Бога боїться. Сталін баче, якщо не примусити селянина Богу
молитися, то хліба весь час не буде. Конституція за нас і життя буде по-старому».
У Бериславському районі німецький патер Цімерман, добиваючись свого обран-
ня до президії сільської ради, начебто казав: «Ми повинні мати своїх людей у
сільраді, тоді нам нічого боятися, що нашу хірху закриють» .
43
Селянство вкотре опинилося заручником складних багатоступеневих полі-
тичних комбінацій, завдяки яким влада формувала масову свідомість тоталітар-
ної епохи. Тоді як поодинокі сміливці виступали з власними інтерпретаціями
радянського законодавства, влада організовувала масові акції, які вщент розби-
вали їхні ілюзії. Так, під час судового розгляду справи німецьких пасторів Карл-
Лібкнехтівського району Одеської області на процес приходили делегації кол-
госпників з прапорами, вимагаючи винесення суворого вироку.
Наступ на церкву перетворився врешті на складову частину широкомасш-
табної погромницької спецоперації, метою якої було унеможливлення проявів
невдоволення політикою більшовиків в Україні, що поволі оговтувалася від Го-
лодомору. Одним із завдань цієї масштабної акції було знищення не лише самих
страхітливих згадок про всенародне лихо та його винуватців, а також про рятів-
ників, а й роздумів над його першопричинами і майбутніми наслідками. Війна
проти теософії, історіософії та духовних практик стала провідним напрямом ді-
яльності українських керманичів.
На цьому етапі навіть погромлені і перетворені на колгоспні склади церкви
залишалися ненависними для партрадянської номенклатури. Запанували думки
про нагальність їх прибрання з міських ландшафтів. У 1934 р. Павло Постишев,
виступаючи на пленарних зборах Київської міської ради, заявив, що треба раз і
назавжди знести з лиця землі «історичний мотлох, який своїм існуванням жи-
вить коріння українського буржуазного націоналізму». За свідченням очевидця
43 Цит. за: Сирота О.І. Репресії проти етнічних меншин Одещини у 1934—1937 роках:
Дис. ... канд. іст. наук. Одеса, 2010. С. 97.
508