Page 567 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 18. «Никто не даст нам избавленья: ни бог, ни царь и не герой»

Рештки новохристиянських церков були підчищені під час рознарядок
1937 р. Однією з таких жертв був проповідник баптистської громади с. Шелюги
на Запоріжжі Митрофан Ковальов, засуджений 28 жовтня 1937 р. «трійкою»
Дніпропетровського облуправління НКВС до страти за агітацію проти Сталін-
ської конституції, а фактично — за релігійні переконання.
Час, який увійшов в підручники з історії під назвою «Великий перелом»,
був по суті масованим комуністичним наступом на всіх фронтах: соціально-еко-
номічному, суспільно-політичному, культурному і, відповідно, духовному. На
церкву, як давнього ворога радянської влади, припав удар страхітливої сили.
У 1929 р. розпочалася друга в радянській історії кампанія масового закриття цер-
39
ков і молитовних будинків , розстриження ченців. Їй передувала скрупульозна
оцінка культових споруд і церковного майна, витрат на їх реставрацію та ремонт,
утримання духовенства тощо. Плануючи вирішальний наступ, місцеві управлін-
ці, партійні та комсомольські осередки «взяли на олівець» усе церковне майно.
В ту ніч, коли місцеві активісти прийшли «побороти Бога», ані у церковників,
ані у мирян не було жодних шансів врятувати щось із церковного майна та свя-
тинь. Те, що вдалося зберегти, вціліло лише дивом.
На хвилі кампанії «розкуркулювання церков» знову критично загострилися
відносини влади з менонітськими громадами та священством. Це своєю чергою
спричинило новітню хвилю німецької міграції, зокрема менонітської. Під пильним
наглядом органів ДПУ опинилися громади Лютеранського синоду, католицькі
гуртки Святої Марії. Священники та місіонери діяли під невсипущим наглядом
органів державної безпеки і за будь-які відхилення від регламенту притягалися до
судової відповідальності. Судові процеси набували, як правило, гостро політично-
го звучання і перетворювалися владою на гучні виховні видовища.
Черговий наступ на церкву мав цілком прозаїчну підоснову: через колекти-
візаційний шал і пароксизми комунізації, що його супроводжували, посилили-
ся апокаліптичні настрої в широких верствах глибоко традиційної селянської
спільноти. Слід зауважити, що приклад тодішніх комун з їхніми виразно атеїс-
тичними вихватками, «вільними» шлюбними відносинами, показним колек-
тивізмом, похованнями без панахид і життям без хрещень неабияк стривожив
патріархальні громади від протестантських німецьких та католицьких польських
до православних українських, російських, болгарських, грецьких. Коли загроза
перетворення села на суцільну комуну з віддаленої перспективи перетворилася
на справу кількох днів, село відреагувало на неї масовим ошаленінням: священ-
ництво лякало селян невідворотними пекельними муками, накладало анафеми
на сільрадівські активи, які розкуркулювали церкви, оголошувало більшовицьку

39 За даними ВУЦВК, за дев’ять місяців 1929 р. було закрито 135 молитовних будівель.
Для порівняння: в 1925 р. — 25, 1926 р. — 41, 1927 р. — 58, 1928 р. — 97. (Євсєєва Т.,
Єфіменко Г. Ліквідація Української автокефальної православної церкви. Цей день в історії.
URL: https://www.jnsm.com.ua/cgi-bin/m/tm.pl?Month=01&Day=29&a=Q (дата звернен-
ня: 20.11.2020).)
505