Page 563 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 18. «Никто не даст нам избавленья: ни бог, ни царь и не герой»

каційну роботу органів влади та структур ГПУ—НКВС в середовищі кліру й
вір них РКЦ. Підкупом і залякуваннями священників змушували зрікатися сану
і публікувати повідомлення про це в місцевих газетах. Лише впродовж року (з
травня 1924 р. по квітень 1925 р.) кам’янець-подільська газета «Червоний кор-
дон» принаймні 22 рази друкувала антирелігійні заяви колишніх священників,
дияконів, дяків, церковних старост. Для цього навіть створили окрему рубрику
під промовистою назвою «Втікають з табору чорних». Систематично виходили
матеріали, спрямовані проти душпастирів римо-католицької церкви регіону, які
радянські журналісти та спецкори, мало переймаючись відповідністю дійсності,
штампували на замовлення партійних і чекістських органів. «Контрреволюция
под маской ксендза» — з такими заголовками побачила світ серія статей, які пе-
реконували мешканців прикордонних регіонів у тому, що католицька церква є
25
ворогом пролетарської держави .
І священнослужителі-відступники, і ті, які залишалися вірними церкві, пе-
ребували на спеціальному обліку ДПУ. У звітах відомства не без задоволення
зазначалося, що впродовж 1925 р. у республіці зріклися сану 226 «служителів
культу» — переважно православних дяків і дияконів. Серед них траплялися й
католики — церковні старости, органісти, проте не було жодного ксьондза, а це
означало для ДПУ УСРР, що вони «пасуть задніх» порівняно з колегами із су-
сідньої Білорусії, в послужному списку яких на той час був римо-католицький
душпастир-зреченець.
Врешті й українським чекістам вдалося підправити своє постраждале ре-
номе. Першим, хто пішов на безповоротний крок, став вікарний ксьондз Про-
скурівського костьолу Євген Перкович (1875—1938). Відкритого листа про зре-
чення духовного сану й релігії він підписав 3 січня 1927 р. За два дні зречення
оприлюднила газета «Червоний кордон» . Втім, цього українським чекістам
26
було замало — вони прагнули перетворити індивідуальний відступ від віри на
подію великого громадського значення. 16 січня 1927 р. декларація Є. Перко-
вича з’явилася в республіканському польськомовному часописі «Sierp» і стала
відомою по всій УСРР.
Зречення панотця дійсно перетворилося на непересічну подію — інакше як
іудою Перковича на Поділлі не називали. Побоюючись актів помсти з боку ко-
лишніх прихожан і маючи далекосяжні плани на загнаного в глухий кут колиш-
нього ксьондза, чекісти вивезли його до тогочасної столиці — Харкова. Навесні
1927 р. Є. Перкович за направленням завідувача Польбюро ЦК КП(б)У С. Лазо-
верта з’явився у Києві, у редакції «Sierpa». Нового співробітника газети посели-

25 Беляев В. Автобиография (и немножко — исповедь), 10 февр. 1977 г. Центральний
державний архів-музей літератури і мистецтва України. Ф. 780. Оп. 1. Спр. 35. Арк. 3.
26 Див.: Заява проскурівського ксьондза Є. Перковича про зречення від духовного сану
і релігії, 3 січня 1927 р. / Публ. Н.С. Рубльової. Влада і Костьол в радянській Україні 1919—
1937 рр.: Римо-католицька церква під репресивним тиском тоталітаризму. Документи. З ар-
хівів ВУЧК—ГПУ—НКВД—КГБ. 2003. № 2 (21). С. 123—126.
501