Page 561 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 18. «Никто не даст нам избавленья: ни бог, ни царь и не герой»

страхом відповідальності видавати щодо духовенства ті чи інші розпорядження,
які можуть бути нам корисними, наприклад, припинення забороненої агітації з
приводу декретів про закриття монастирів та ін.; 2. З’ясувати характер окремих
єпископів, вікаріїв, аби на рисах честолюбства розігрувати різного роду варіанти,
заохочуючи їх побажання та замисли; 3. Вербувати інформаторів по духовенству
пропонується після певного знайомства з духовним світом і з’ясування деталь-
них рис характеру по кожному службовцю культу окремо. Матеріали можуть до-
буватися різними шляхами, головним чином через вилучення листування при
обшуках і через особисте знайомство з духовним оточенням. Матеріальне заці-
кавлення того чи іншого інформатора серед духовенства потрібне, оскільки на
цьому ґрунті ще можна домовитися з попом, але сподіватися на його доброзич-
ливе ставлення до радянської влади не можна. При цьому субсидії — грошові
та натурою — без сумніву, його будуть зв’язувати з нами і в іншому відношенні,
а саме в тому, що він буде вічним рабом ЧК, який боїться розконспірувати свою
діяльність.
Має практикуватися вербування інформаторів і через залякування в’язни-
цею та таборами за незначними приводами — за спекуляцію, порушення розпо-
ряджень влади тощо. Правда, цей спосіб може бути корисним тільки у тому ви-
19
падку, коли об’єкт для вербування слабохарактерний і безвільний» .
Врешті, жоден церковний захід не відбувався поза пильним оком чекістів.
Наприкінці 1920-х років було активізовано репресивні практики. За статисти-
кою секретного відділу ДПУ, лише у 1927 р. репресували 266 представників ду-
ховенства, за межі України вислали 33 особи. Наступного року репресували 253
кліриків. 52 вислали, а 84 вимушено виступили з листами про лояльність радян-
ській владі. Упродовж першої половини 1929 р. до в’язниць ДПУ потрапило 374
священники, 90 осіб вислали і 88 зобов’язали «залишатися поза політикою» .
20
Силовий та адміністративний тиск на релігійників, що перетворював життя
«кровопивць» на банальне виживання, поєднувався з дискредитацією у ЗМІ,
висміюванням культу і вірувань як віджилих, контрреволюційних явищ, ознак
культурної відсталості, політичної неписьменності. Кампанія розкриття мощів,
що розгорнулася в Україні значно пізніше за російський її прототип (наприкін-
21
ці зими 1921 р.); наступ так званого «войовничого матеріалізму» ; організа-
ція судових процесів над церковними ієрархами за звинуваченням в організації
спротиву кампанії з вилучення церковних цінностей та дискредитація в такий
спосіб панотців, які нібито не хотіли рятувати голодних ; багаторазові арешти
22
19 Цит. за: Євсєєва Т. Православна церква в умовах побудови комуністичного державо-
суспільства. Суспільство і влада в радянській Україні років непу (1921—1928). С. 411—412.
20 Там само. С. 415.
21 Ленін В.І. Про значення войовничого матеріалізму. ПЗТ. Т. 45. С. 23—33.
22 Найгучнішим судовим процесом, організованим більшовиками, було судове засідан-
ня в Петрограді в червні—липні 1922 р. За справою проходило близько 90 осіб, звинуваче-
них у спротиві вилученню церковних цінностей. 5 липня 1922 р. трибунал засудив десятьох,
зокрема митрополита Веніаміна, архімандритів Сергія, Ю. Новицького, І. Ковалевського,
499