Page 557 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 18. «Никто не даст нам избавленья: ни бог, ни царь и не герой»

а й зміцнити свої міжнародні позиції, вкотре позиціонувавши себе захисником
стражденних і нужденних.
У виконанні місцевих активістів акція часто-густо перетворювалася на ба-
нальний погром. Так, розпечатавши раку зі святими мощами в Олександрівсько-
му монастирі, озброєний загін ВЧК конфіскував з монастирських сховищ 40 пу-
дів срібла і розділив їх між місцевим комбідом, музеєм та губЧК. Чимала частка
дорогоцінностей банально осідала в кишенях спритних «активістів». Тож Украї-
ною ширилися чутки про те, що пограбовані цінності потрібні не на порятунок
голодуючих, а для забезпечення втечі комуністів за кордон, підготовки до війни
тощо. Врешті, вони були недалекими від істини. Грабуючи церкви та отримуючи
закордонну допомогу від АРА для голодуючого населення, більшовицький уряд
водночас не припиняв хлібного експорту: впродовж 1923 р. було продано 16 млн
13
пудів хліба, зокрема 6 млн — з ураженої голодом України .
В Україні Центральну комісію по вилученню церковних цінностей очолив
М. Скрипник, співробітникам ДПУ відводилася роль оперативного керівни-
цтва кампанією. Таємні «трійки» в складі секретаря губкому, начальника відді-
лу ДПУ та губернського військового комісара (цей триєдиний принцип врешті
перетворився на універсальний інструмент виконання більшовицьких директив
і з успіхом використовувався впродовж усього міжвоєнного періоду) оператив-
но опрацювали і провели акцію. Універсальною була й механіка кампанії (вона
так само добре зарекомендувала себе і системно використовувалася в подальшо-
му) — в той час як комсомольський актив трощив церкву, партійці блокували
підходи до неї, щоб не допустити протестних акцій, напоготові неподалік пере-
бували військові загони (на час описуваних подій — ЧОН), які за необхідності
розганяли натовп.
Справу довершили низка арештів та судових процесів над церковниками за
приховування церковного майна, маніфестації за участю озброєних гарнізонів
з плакатами «Церковні цінності для врятування життя голодуючих!», взяття
розписок зі священників за відповідальність у разі виникнення ексцесів. Врешті,
кампанія в Україні пройшла без особливих ускладнень: давалися взнаки і важ-
кий фізичний стан населення, і втома від багатьох років безперервних потрясінь.
Кілька резонансних справ (зокрема, справа протоієрея Хрестовоздвиженської
церкви м. Катеринослав Федора Романовського, який отримав рік позбавлення
волі, та його «спільників», сутички з віруючими у с. Твердохлібівка Кремен-
чуцької губернії, процес над духовенством Святогірського монастиря та засу-
дження до смертної кари чотирьох римо-католицьких священників Кам’янця-
Подільського, один з яких помер від тифу, а решта були помилувані) засвідчили
розгубленість і дезорієнтованість населення. Найбільшою перемогою більшови-
ків виявилося на тому етапі навіть не вилучення таких необхідних цінностей, а
дискредитація церкви та розкол у православ’ї.
13 Бабенко Л. Участь органів ВЧК—ГПУ у вилученні церковних цінностей на початку
1920-х рр. З архівів ВУЧК—ГПУ—НКВД—КГБ. 2004. № 1/2 (22/23). С. 426.
495