Page 552 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

РОЗДІЛЕНА НАЦІЯ: ПАРАДОКСИ МІЖВОЄННОГО ПЕРІОДУ

Відокремлення церкви від держави стало першим кроком не так забезпечен-
ня права особи на атеїзм, якого не було перед тим, як деконструкції ідеологічної
основи імперії Романових. Другим кроком була експропріація економічної осно-
ви могутності церкви, реалізована через Декрет про землю 26 жовтня (8 листо-
пада) 1917 р. Третім — підрив виключного становища російської православної
церкви в контексті проголошення Декларації прав народів Росії (2(15) листопа-
да 1917 р.). Четвертим — позбавлення церкви впливу на формування свідомос-
ті молодих поколінь через монополізацію освітньої справи у наркоматах освіти.
І, нарешті, п’ятим — одержавлення метричної служби, після чого церква втра-
тила статус інституції, яка офіційно сповіщала про появу нової людини у світі,
засвідчувала її одруження чи розлучення і наостанок — завершення життя.
Проголошення Декрету про відокремлення церкви від держави і школи від
церкви (23 січня (5 лютого) 1918 р.) поклало початок епосі богоборчих пошу-
ків та переформатування людської ментальності на засадах, що цілковито супе-
речили попередньому цивілізаційному контексту. Визнання людини суто мате-
ріальною істотою, що не мала перспективи спасіння та вічного життя, докорінно
змінило ціннісні координати і заклало основи більшовицького цивілізаційного
проєкту, який, з одного боку, витворив протиприродний симбіоз церкви-влади-
чекістів, а з іншого, цілий пласт андеграундних рухів за свободу совісті. Важливо
розуміти, що протистояння атеїзації та постійних духовних пошуків / духовного
спротиву вірян відбувалося в одному й тому самому соціальному організмі, то за-
гострюючись, то притлумлюючись, то набуваючи латентних форм упродовж усієї
радянської історії.
Основою докорінної перебудови свідомості, заявленої більшовиками як чи
не провідне завдання, була ідея створення нової людини нової (комуністичної)
епохи. Власне, більшовики вперше в історії висунули альтернативу як традицій-
ній ідеї союзу влади і церкви, так і національній ідеї як основі історичного руху
суспільства в модерну добу. На відміну від попередніх історичних версій ідей-
но-філософської матриці суспільного розвитку, ідея комунізму та його перемоги
в світовому масштабі була сконструйована дискурсивно без залучення тези бого-
обраності чи богопомазання, апелювала до науковості і утверджувалася виключно
силовим інструментарієм та маніпулюванням масовою свідомістю.
кріпосного права, й злочинною війною, проти якої, на жаль, представники християнської
Церкви — і православної, і католицької, і лютеранської — не піднесли свого голосу, потра-
пили у цю диявольську пастку — соціалізм. А останній, заперечуючи приватну власність,
дозволяє терор для своїх цілей і, по суті, викреслює дві заповіді Божі: не вкради і не убий…
Маємо служити церкві вірно і рятувати країну від руйнівних течій, а для цього необхідно ска-
зати народові негайно всю правду: у чому полягає соціалізм і до чого він призводить… Собор
мусить сказати, що у лютому—березні здійснили насильницький переворот, що для право-
славних християн це клятвопорушення». (Цит. за: Євсєєва Т. Православна церква в умовах
побудови комуністичного державосуспільства. Суспільство і влада в радянській Україні років
непу (1921—1928). Колективна монографія. Т. 2. Київ, 2015. С. 374—375.) Власне, ці слова
перетворилися на лейтмотив суспільної діяльності церков у часи запеклої антицерковної по-
літики більшовиків і переходу значної частини духовенства до співпраці з владою.
490