Page 550 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

РОЗДІЛЕНА НАЦІЯ: ПАРАДОКСИ МІЖВОЄННОГО ПЕРІОДУ

З’ясувалося, що Україна М. Зерова, О. Довженка, Л. Курбаса, Г. Нарбута,
М. Семенка, М. Бойчука та ін. була зовсім інакшою. Вона не лише була поліфоніч-
ною: розмовляла «суржиком русифікованого службовця та колоритною говір-
64
кою міського пролетаріяту» , радянською новомовою, регіональними діалекта-
ми української, мовами етнічних меншин, а також їхніми архаїчними говірками,
що вийшли з ужитку в країнах виходу, та специфічними суржиками, що виникли
65
в осередках взаємодії компактних етнічних громад . Вона не лише намагалася
осмислювати світ у категоріях футуристичного перетворення реальності на син-
тетичний мистецький процес / об’єкт, не лише творила національний епічний
вимір, рвалася за межі злиденної, скропленої кров’ю повоєнної реальності. Вона
не лише формулювала зовсім незрозумілі зашкарублій догматичній свідомості
пересічного більшовика змісти і символи. По багатьох роках насадження «інтер-
66
національного класового жовтневого мистецтва» (В. Еллан-Блакитний) вона
лишалася онтологічно поліфонічною. Бачене і чуте, слід зауважити, було непри-
ємним і дражливим відкриттям для Кремля.
Втім, не лише фізичне знищення (згодом назване «Розстріляним Відроджен-
ням»), що стало кульмінацією стратегії політичної інструменталізації мистецтва,
відіграло істотну роль у подальшому поступі української нації. Наслідки регуля-
тивної діяльності партії були значно глибшими за банальне упослідження і ре-
гламентацію творчої ініціативи. Одержавлення мистецтва, перетворення митця
на найманого працівника-агітатора було винаходом сталінського тоталітарного
режиму і, з усіма властивими йому вадами комерціоналізації, ідеологізації, по-
літизації, масовізації, не мало аналогів у тогочасному світі (за масштабами воно
перевершувало навіть нацистський відповідник). Перетворення мистецьких та
інтелектуальних еліт на найманих працівників і бійців ідеологічного фронту,
включення їх до номенклатурної обойми стерилізувало сфери духовного життя
суспільства, відповідальні за його самоосмислення і відтворення в образах високої
культури. Відтоді влада прирекла себе й суспільство на безальтернативну, хоч і
тривалу в часі деградацію.

64 Шкандрій М. Модерністи, марксисти і нація. Українська літературна дискусія 1920-х
років / Пер. з англ. Т. Цимбала. 2-ге вид. Київ: Ніка-Центр, 2015. С. 88.
65 Про мовні проблеми радянської України див.: Якубова Л.Д. Етнічні меншини в сус-
пільно-політичному та культурному житті УСРР. Київ, 2006.
66 П.П-ч. У «Плузі». Література, наука, мистецтво. 1924. 24 лютого. С. 4.
488