Page 545 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 17. Українське культуротворення в прокрустовому ложі більшовицької ідеологічної монополії

йшли знімальні павільйони в Одесі та Ялті, а також кінотеатри. Провідним осе-
редком виробництва українського кіно стала відновлена в 1923 р. Одеська кі-
нофабрика, Ялтинській відводили роль додаткового майданчика для натурних
зйомок. Брак фінансування і, відповідно, відсутність стратегії кінорозвитку та
власної фільмотеки тим часом не дозволяли говорити про прибутковість галузі.
49
Через це в кінотеатрах «крутили» те, що було, — фільмів категорії «А» ката-
строфічно бракувало.
Якісний злам відбувся в другій половині 1920-х років. У 1925 р. мережа кіно-
театрів збільшилася майже всемеро (до 741 станом на жовтень), майже в півтора
50
раза зросла фільмотека (до 1705 картин) . Впродовж року на селі було безоплат-
но встановлено 120 кіноапаратів, що мали обслуговувати на постійній основі
населення 5-6 навколишніх сіл. Ще 480 планували встановити наступного року
водночас із портативними електростанціями, необхідними для їх роботи. З полі-
тичним управлінням Українського військового округу було укладено договір про
передання копій фільмів та 65 апаратів для військових частин. В сезоні 1928—
1929 рр. покази кіно в республіці відвідали вже 17 млн глядачів .
51
Поволі налагоджувалося власне кіновиробництво. Впродовж 1924/25 опе-
52
раційного року українське кіно збагатилося десятьма повнометражними кар-
тинами (найвідомішими серед них стали «Остап Бандура», «Лісний звір»,
«Укразія», «Боротьба велетнів»), 20 короткометражками, дев’ять кінострічок
перебували у виробництві. В 1926 р. йшлося вже про 36 художніх фільмів .
53
У 1929 р. УСРР виробляла 40 % кінематографічної продукції СРСР, у галузі було
задіяно близько тисячі працівників, які випустили 30 художніх і 37 культосвітніх
54
стрічок .
У 1924 р. технікуми в Одесі та Києві набрали перші курси майбутніх режисе-
рів, операторів та кіноакторів. Переїзд правління ВУФКУ в жовтні 1926 р. до Ки-
єва супроводжувався втіленням амбітного плану перетворення історичної столиці
України на осердя української кіноіндустрії, закладенням Київської кінофабрики
та заводу з виготовлення кіноапаратури. За даними Я. Примаченко, «Україна була
беззаперечним лідером радянського кіновиробництва. У 1925/26 рр. всі кіноорга-
нізації СРСР випустили 67 фільмів, включно з малометражними сільськими кар-

49 Згідно з так званою «літеровкою» Репертуарної кінокомісії до категорії «А» від-
носили ідеологічно витримані фільми, рекомендовані для робітничих клубів; «АБ» — ре-
комендовані до періодичного перегляду; «Б» — призначені для комерційних кінотеатрів.
50 Примаченко Я. Діячі літератури і мистецтва в полі зору диктатури. Суспільство і влада
в радянській Україні років непу (1921—1928). Колективна монографія. Т. 2. Київ, 2015. С. 91.
51 Брюховецька Л. Вісім років української автономії. До 90-річчя ВУФКУ. Кіно театр.
2012. № 2. URL: https://ktm.ukma.edu.ua/show_content.php?id=1331 (дата звернення:
20.11.2020).
52 Починався з 1 жовтня.
53 Бажан М. Рік української революційної кінематографії. Кіно. 1926. № 12. С. 3.
54 Брюховецька Л. Вісім років української автономії. До 90-річчя ВУФКУ. Кіно театр.
2012. № 2.
483