Page 544 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

РОЗДІЛЕНА НАЦІЯ: ПАРАДОКСИ МІЖВОЄННОГО ПЕРІОДУ

мозками юнацтва, щоб остаточно вивітрити з них уявлення про те, чим є душа
і мистецтво; щоб обернути складний психічний апарат на невибагливу грамо-
фонну платівку, що викрикує шабльонові сполучення слів, позбавлені будь-якого
47
змісту і які мають лише бути супроводом какофонії розперезаного хаосу» .
Його зауваження, власне, універсально характеризувало вплив більшовиць-
ких догматів на всю сферу мистецького віддзеркалення реальності. Індоктрина-
ція суспільства і митців більшовизмом, нав’язування схвалених партією та цен-
зурою канонів врешті перетворили мистецтво в усіх його проявах на бездушну
машину штампування ідеологічних міфів, приправлених етнічним колоритом.
Ця бездушна машина нищила творців духовно і фізично.
На тлі зростання мережі навчальних, наукових і культурних закладів все оче-
виднішим ставало катастрофічне просідання загального інтелектуального, а не
лише професійного рівня інтелігенції і митців: «літературна дискусія» розпочи-
налася інтелектуалами, які вільно володіли кількома мовами, здатні були не лише
читати в оригіналах, а й дискутувати з мислителями світового рівня, — після Ве-
ликого терору таке годі було й уявити. Про зміни, що відбувалися в УСРР в ході
так званої культурної революції, не без зловтіхи писав Д. Донцов: «На зовні спір
іде про «пролетарську літературу», про «просвітянство» та «халтуру», але на
ділі — про найбільше трівожну справу на Україні: як рятувати національну куль-
туру, що душиться за кільчастим дротом, яким себе відгородила Росія від Европи?
Як боронитися від того здичіння смаку, ідейного спростачення й зарозумілого не-
уцтва («комчванства»), які приніс з собою большевизм на Україну? ... Тепер на-
решті і Українці ... зачинають догадуватися, що не між «капіталістичним» заходом
та совітською Росією мають вони вибирати, але просто між двома типами культур,
48
між двома засадами — засадою окціденту і російського “євразійства”» .
Не менш характерні процеси відбувалися в найбільш масових видах радян-
ського українського мистецтва, передусім кіно.
Українське кіно. Увагу до кіно — цього наймасовішого з мистецтв, «театру
для бідних» — більшовики демонстрували від початку. Вона зумовлювалася
його потужним ідеологічним потенціалом. Цілковито підпорядкувати собі цей
напрям масової роботи владі не дозволяла висока собівартість виробництва і
залежність від імпорту. Більшовики воліли практикувати індустріальний (саме
так!) підхід до справи, створивши вертикаль, яка організовувала і відстежува-
ла увесь процес виробництва від формування ідеї / написання сценарію до де-
монстрації готових стрічок глядачам. Кінотеатри спочатку підпорядковувалися
губполітпросвітам (кіносекції), далі — Кіно-фото комітету при Наркомосі, зре-
штою — Всеукраїнському фотокіноуправлінню (ВУФКУ). В листопаді 1922 р.
управління отримало монопольне право на кінопрокат, у його власність пере-

47 Клен Ю. Спогади про неоклясиків. Мюнхен, 1947. С. 14.
48 Д.Д. До старого спору. ЛНВ. 1926. № 4. С. 355—356. Передруковано: Шляхи роз-
витку української пролетарської літератури. Літературна дискусія (1925—1928) / Упоряд.
С. Федчишин, ред. В. Коряк. Xарків: Український робітник, 1928. С. 113—114.
482