Page 539 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 17. Українське культуротворення в прокрустовому ложі більшовицької ідеологічної монополії

Контроль за видавничим ринком, відповідна кадрова політика, створення
нової мистецької номенклатури і «нацьковування» літературної молоді проти
30
старих письменників дозволили тримати в полі зору мистецьке середовище .
Партійно-чекістська «парасоля» унеможливила вільний поступ українського
письменства в усіх його етнічних складниках. Аналогічні алгоритми застосовува-
лися й щодо решти творчих корпорацій.
Другий комуністичний штурм та спричинений ним Голодомор наближали
катастрофу українського письменства, нерозривно пов’язаного з народом. Зрос-
тала психологічна напруга: її провокували як боротьба з ухилами всередині пар-
тії (а більшість митців були комуністами), так і продовольчі проблеми на тлі згор-
тання непу. Чимдалі більш нав’язливо насаджувалася ідея зовнішньої загрози.
Ширилася шпигуноманія. Митці, серед яких було чимало емігрантів із Західної
України, потрапили під невсипущий нагляд українських чекістів. У щотижнево-
му зведенні секретного відділу ДПУ УСРР № 8/18 за 20—26 лютого 1927 р. по-
відомлялося: «Серед співробітників Наркомосу циркулюють настійливі чутки
про неминучість війни у найближчому майбутньому... Серед колишніх членів
Українських партій в Києві, питання про війну обговорюється в різних варіан-
тах. Колишні українські есери… вважають, що війна українцям не вигідна, оскіль-
ки за відсутності української армії та наявності залишків армії Врангеля, війна і
інтервенція будуть на руку великодержавним російським елементам. Українці ж
втратять й те що мають» .
31
Масштабним свідченням переходу взаємовідносин влади та суспільства на
новий рівень став відкритий політичний процес над «старою інтелігенцією» —
так звана справа Спілки визволення України (СВУ) — організації, що нібито
діяла в УСРР з 1926 р. Слідство тривало з травня 1929 р. до лютого 1930 р. Го-
ловним фігурантом справи було призначено відомого українського літературо-
знавця, віцепрезидента ВУАН, академіка С. Єфремова. Судовий процес, що три-
вав з 19 березня по 9 квітня 1930 р., за задумом організаторів, мав винести вирок

дрібними. Частка згаданих груп видавництв у випуску друкованих видань наприкінці 1920-х
років становила 92,7 %, 4,7 % та 1,2 % відповідно. (Молоткіна В. Реформування видавничої
системи в УСРР у другій половині 1920-х — на початку 1930-х років. Наукові записки Кіро-
воградського державного педагогічного університету ім. В. Винниченка. Серія: Історичні науки.
2014. Вип. 19. С. 185.)
30 Про долю українського письменства див.: Білокінь С.І. Закоханий у вроду слів. М. Зе-
ров — доля і книги. Київ: Час, 1990; З порога смерті: Письменники України — жертви ста-
лінських репресій / Авт. кол.: Бойко Л. С. та ін. Київ: Рад. письменник, 1991; Історія україн-
ської літератури XX століття: у 2 кн. / За ред. В.Г. Дончика. Кн. 1. Київ: Наукова думка,
1998; Остання адреса: Розстріли соловецьких в’язнів з України у 1937—1938 роках: у 2 т. 2-ге
вид., доопрац. і доп. Київ: Сфера, 2003; Шевченко С. Валер’ян Підмогильний: рядки, напи-
сані кров’ю. Київ: Експрес-Поліграф, 2013; Галета О. Від антології до онтології: антологія
як спосіб репрезентації української літератури кінця ХІХ — початку ХХІ століття. Київ:
Смолоскип, 2015.
31 Цит. за: Примаченко Я. Трагедія еліт. Якубова Л., Примаченко Я. В обіймах страху і
смерті. Більшовицький терор в Україні. Харків, 2016. С. 363.
477