Page 540 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

РОЗДІЛЕНА НАЦІЯ: ПАРАДОКСИ МІЖВОЄННОГО ПЕРІОДУ

цілому періоду національно-визвольної боротьби українського народу. Не менш
резонансною була справа «Українського Національного Центру» (1931 р.), що
започаткувала полювання на вихідців з Галичини. Ключовим її фігурантом мав
стати М. Грушевський, який перебував під домашнім арештом у Москві до самої
смерті в 1934 р. Вирок у справі «УНЦ» було винесено в лютому 1932 р. в закри-
тому порядку. Загалом було засуджено 50 осіб, у 1934—1941 рр. 33 з них знову
засудили за «антирадянську діяльність» і «шпигунство», 21 — розстріляли.
У 1930 р. ДПУ «згадало» про Миколу Хвильового, на якого відкрили
32
справу і водночас доручили «публіцистично супроводжувати» засудження
«СВУ». В березні 1930 р. у газеті «Харківський пролетар» було опубліковано
статті «А хто ще сидить на лаві підсудних? (До процесу «Спілки визволення
України»)» та «За щоденником С.О. Єфремова — вождя, академіка, «совісті
землі української», що палахкотить “великим полум’ям”». В останній М. Хви-
льовий паплюжив національно-визвольні змагання, заявляючи: «Процес
«СВУ» остаточно розвінчав божка старої гопаківсько-шароваристої України.
Він показав всю його нікчемність, допотопність, і всю його огидну безсилу не-
33
нависть до робітників і селян» . Такою ціною письменник отримав тимчасову
індульгенцію.
У 1932 р. вийшов перший том вибраних творів М. Хвильового. Письменник
«поводився тихіш», як повідомляли сексоти. Втім, так поводилися й решта по-
жильців сумновідомого будинку «Слово» — своєрідної «позолоченої клітки»,
про життя в якій згодом А. Любченко згадував так: «Коли згодом того ж року
почався несамовитий розгром української літератури; коли довкола будинку
вдень і вночі одверто, аж зухвало застовбичили сутулуваті енкаведистські шпики,
коли державна агентура дедалі настирніше взялась учащати до цих чистеньких
приміщень, грубо руйнуючи стіни, зриваючи долівки, нишпорячи за всякою не-
легальщиною; коли мешканці ретельно заходилися палити й нищити свої записи
до найдрібнішої нотатки; коли арешти пожильців нечувано зросли й звідусіль
залунали скорботні ридання їхніх родин; коли невдовзі чимало квартир спорож-
ніло, пустивши своїх хазяїв у темрючну безнадійну безодню, — цей сірий істо-
ричний будинок дістав нову назву “крематорія”» .
34
Для М. Хвильового життя в очікуванні кінця завершилося після гнітючого
відрядження у вмираюче село навесні 1933 р. та арешту друга і соратника Михай-
ла Ялового. Передсмертну записку він підготував заздалегідь: «Арешт Ялово-
го — це розстріл цілої генерації. За що? За те, що ми були найщирішими комуніс-
тами? Нічого не розумію. За генерацію Ялового відповідаю перш за все я, Микола
32 Див.: Шаповал Ю. Фатальна амбівалентність (Микола Хвильовий у світлі документів
ҐПУ). Чорноморський літопис. 2010. № 2. С. 41—55. URL: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/
handle/123456789/31179/05-Shapoval.pdf?sequence=1 (дата звернення: 20.11.2020).
33 Цит. за: Шаповал Ю. Фатальна амбівалентність (Микола Хвильовий у світлі докумен-
тів ҐПУ).
34 Ігнатуша Г.О. Олександр Воронін (1926—2013 рр.): громадська і релігійна діяльність.
Дис. … канд. іст. наук. Запоріжжя, 2019. С. 67.
478