Page 546 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

РОЗДІЛЕНА НАЦІЯ: ПАРАДОКСИ МІЖВОЄННОГО ПЕРІОДУ

тинами, тоді як Україна за аналогічний період дала 22 повнометражні фільми, не
рахуючи хроніки, наукових та виробничих фільмів. При цьому вона акумулювала
достатні фінанси, аби розпочати будівництво нової фабрики за власний кошт, в той
55
час як в Росії з 7 кінофабрик 3 взагалі припинили працювати» .
У нове десятиріччя радянської влади ВУФКУ вступило зі стратегією збіль-
шення виробництва картин до сотні на рік, зростання кількості режисерських
груп до 35, доведення чисельності задіяних на кіновиробництві до 2 тис. осіб.
Тогочасний керівник управління О. Шуб розраховував на багатомільйонний кре-
дит для завершення будівництва Київської кінофабрики , апелюючи до схваль-
56
ної реакції світових кіномайданчиків на українські фільми «Тарас Шевченко»,
«Сорочинський ярмарок», «Микола Джеря», «Свіжий вітер», «Алім»,
57
«Мандрівні зорі», «Портфель дипкур’єра», «П.К.П.» та ін. . Втім, кількісні
показники зростання кіногалузі були лише зовнішньою стороною надзвичайно
суперечливої ситуації в цьому найновішому з мистецтв.
Поступ українського радянського кіно зумовлювали не виробничі проблеми
чи потреба досягнення самоокупності, а ідеологічна підпорядкованість. «Літе-
ратурна дискусія» зрикошетила по низці дотичних напрямів духовного життя,
вкотре актуалізувавши проблему культурної, етнічної, громадянської, класової
ідентичності. В умовах партійної монополії та компартійного доктринерства, не-
впевненості у стійкості більшовицької соціальної бази загострювалася й конф-
ронтація колишніх метрополії та колонії. Кадрова російська інвазія, найбільш
очевидна у лавах компартійної номенклатури, чекістів, «спеців» та митців,
оберталася постійними ідеологічними війнами навколо підпорядкування респу-
бліканської галузі союзному центру.
Варто зважити на висновок Я. Примаченко щодо наслідків кількарічного
протистояння ВУФКУ й Совкіно та форм, яких воно набувало, зокрема й на сус-
пільно-професійному рівні: «Українське кіно відмовляло колишній метрополії
в прерогативі бути ретранслятором передових ідей, технологій і культурних над-
бань. Політика українізації дала голос українським митцям, можливість самим
формувати образ України. Подолання наслідків колонізації українського дискур-
су царською Росією, яка в офіційній радянській ідеології трактувалася як «тюр-
ма народів», відкрило партійній номенклатурі небезпечну правду про українську
58
ідентичність — її ідейну спорідненість з Європою, а не Москвою» . Як і у ви-
падку з літературою, втрачати кінофронт союзний центр не збирався.
В контексті боротьби з націонал-ухильництвом кадрові зміни відбулися на-
віть у комерційно успішному ВУФКУ (в 1927 р. змінився його голова О. Шуб).

55 Примаченко Я. Діячі літератури і мистецтва в полі зору диктатури. Суспільство і вла-
да в радянській Україні років непу (1921—1928). Т. 2. Київ, 2015. С. 103.
56 Відкрита в грудні 1928 р.
57 Шуб О. Українська кіно-промисловість. Кіно. 1927. № 18. С. 20—21.
58 Примаченко Я. Діячі літератури і мистецтва в полі зору диктатури. Суспільство і вла-
да в радянській Україні років непу (1921—1928). Т. 2. Київ, 2015. С. 105.
484