Page 554 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

РОЗДІЛЕНА НАЦІЯ: ПАРАДОКСИ МІЖВОЄННОГО ПЕРІОДУ

ного результату. Вони сприймалися населенням не як розвінчування, а як блюз-
нірство й насилля. «Розкуркулювання» церков, як правило, було виряджене в
шати гуманістичних акцій: приміщення і церковні цінності реквізувалися для
«народних потреб» — під школи, лікарні, дитячі, народні й селянські будинки.
Врешті, і масштабний голод 1921—1923 рр. більшовики використали з метою
знищення церкви.
Голод, який охопив Україну не в останню чергу через безвідповідальність і
безгосподарність більшовицьких емісарів, був використаний ними для підриву
суспільного авторитету й економічної основи діяльності церков. Коли взимку
1921—1922 рр. фізичні сили українського села доходили межі, коли все живе і
придатне для споживання було з’їдене, сурогати стали нормою в харчуванні, за-
лишилося 10—15 % худоби, хати продавали за три мішки борошна, а опухлі від
голоду жили з єдиною думкою про кусень хліба, в Україні й Росії розгорнулася
істерія навколо неймовірних багатств, захованих церквою від людей. Власне,
більшовики ініціювали кампанію безпринципного нацьковування доведених до
відчаю людей на церковників, яких серед іншого звинуватили в організації голо-
ду. За допомогою хитромудрих словесних маніпуляцій на винуватців катастро-
фічного стану продуктивних сил перетворилися не більшовики з їхньою політи-
кою продрозкладки та реквізиціями, що забирали останнє у селян, а панотці, які
говорили про недолугість і катастрофічні наслідки такої політики. Серед таких
був, скажімо, священник Троїцької церкви на Полтавщині Василь Зеленцов. Він
вказував на відсутність правової бази для безконтрольного вивезення продо-
вольства за кордон, наголошував, що спочатку слід було б реквізувати домашні
цінності переможців громадянської війни та спекулянтів, а вже потім дивитися
в бік церковного майна. За відкриту і сміливу критику на адресу влади, а також
через те, що до рук Зеленцова якимось чином потрапила таємна незашифрована
телеграма на адресу ДПУ Харкова за підписом начальника Полтавського губвід-
ділу ДПУ Лінде про перебіг кампанії, зміст якої завдяки йому став відомий міс-
цевому селянству, священника було засуджено до вищої міри покарання, яку зва-
8
жаючи на негативну суспільну реакцію було замінено на п’ятирічне ув’язнення .
Винуватці й жертви голоду в засобах масової інформації помінялися міс-
цями. Преса рясніла дописами про багатства церкви (в тому числі прискіпливо
перелічені діжки червоного вина, а також спирт), про змову попів з білогвардій-
цями, а також висновками більшовицьких теоретиків, на кшталт А. Луначарсько-
го, про те, що народ, який багато століть накопичував церковні цінності, нині, в
особі радянського уряду, має повне право прийти і взяти їх, як зазначалося, «не

«Закордот» (1920—1921 рр.), який здійснював вилучення історичних та культурних цін-
ностей для продажу їх за кордон. (Див.: Євсєєва Т. «Прийшов час збирати каміння…»: Про
репатріацію нашої церковної старовини. Історична правда. 2020. 6 липня. URL: https://
www.istpravda.com.ua/articles/2020/07/6/157777/ (дата звернення: 20.11.2020).)
8 Бабенко Л. Участь органів ВЧК—ГПУ у вилученні церковних цінностей на початку
1920-х рр. З архівів ВУЧК—ГПУ—НКВД—КГБ. 2004. № 1/2 (22/23). С. 424—425.
492