Page 566 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

РОЗДІЛЕНА НАЦІЯ: ПАРАДОКСИ МІЖВОЄННОГО ПЕРІОДУ

комсомольського дозвілля, які дивним чином наслідували і водночас заперечува-
ли усталені норми повсякденного життя селянства.
Церковний погром. Від індивідуальних репресій в контексті другого кому-
ністичного штурму влада перейшла до фронтального зачищення рядів священ-
ників, яких разом із куркульством було проголошено ворогами радянської вла-
ди — злочинним тандемом, що організував продовольчу кризу 1928 р. Групові
справи проти священників відтворювали колективний образ ворога не лише вла-
ди, а й голодуючого населення. Він був персоніфікований у постатях, які радян-
ська пропаганда давно зробила карикатурними. Невдовзі цей ворожий тандем
перетвориться на універсального ворога, що протистояв комунізації села. Розпач
голодних чекісти використали «всліпу», організовуючи масові антирелігійні ак-
ції, демонстрації, виступи «громадськості» на судових засіданнях, що зрештою
переросли у вакханалію чергового «розкуркулення» церков та першу антирелі-
гійну п’ятирічку. Про масштаби акції можна скласти уявлення на основі відомос-
тей із Запорожчини: тут під час антиріздвяної кампанії 1930 р. було спалено до 8
тис. ікон та священних книг, у 16 сільрадах зняли дзвони з церков, у місті дзвони
познімали з усіх храмів, одна з профспілок навіть висунула гасло: «До великодня
36
закрити всі церкви» .
1929 р. став рубіжним не лише в історії українського селянства, а й історії
церков. Керовані партією та чекістами організації безбожників розпочали під-
готовку до другого — вирішального комуністичного штурму. У резолюції ІІ Все-
союзного з’їзду безбожників (квітень 1929 р.) баптистів, євангелістів, адвентистів
37
і методистів відносили до релігійних організацій, верхівка яких є «політич-
ною агентурою і… військово-шпигунськими організаціями міжнародної буржуа-
38
зії» . З 1929 р. розпочався масовий наступ на баптизм та євангельське христи-
янство, який широким фронтом перейшов з центру на периферію. До 1936 р.
майже всі місцеві громади баптистів та євангельських християн було знято з ре-
єстрації, молитовні будинки відібрано, старших пресвітерів репресовано. Прак-
тично всі громади перейшли на нелегальне становище.
36 На антирелігійному фронті. Безвірник. 1930. № 4. С. 28.
37 Побічним наслідком відокремлення церкви від держави і втрати православ’ям стату-
су державної релігії стало зростання популярності нетрадиційних церков. У 1923 р. єван-
гельські християни і в 1926 р. баптисти під жорстким тиском ДПУ на своїх з’їздах визнали
необхідним для членів їхніх громад відбування військової повинності. На 1925 р. на пост-
імпер ських просторах вже діяли 3200 баптистських громад, 1100 молитовних будинків, 600
пресвітерів і 1400 інших служителів. За даними на 1928 р., Всеукраїнський союз баптистів
налічував 60 тис. осіб і був найбільшою організацією з аналогічних у межах СРСР. У березні
1929 р. ВЦРПС розіслала циркуляр № 53 «Про посилення антирелігійної пропаганди», в
якому підкреслювалася необхідність активізації ідейної боротьби з релігійним світоглядом,
зокрема з розвитком баптизму, вченням євангелістів і т. ін., оскільки церква і різні релігійні
секти «є прикриттям для антирадянської роботи куркульських і капіталістичних елементів у
країні, і для міжнародної буржуазії».
38 Павелко І. Про пастора баптистської общини села Шелюги Якимівського району,
розстріляного за віру. Реабілітовані історією. Запорізька область. Кн. 6. Київ, 2013. С. 99.
504