Page 571 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 18. «Никто не даст нам избавленья: ни бог, ни царь и не герой»

тих зборів, П. Постишев видав наказ про негайне зруйнування Золотоверхого
Михайлівського монастиря та інших історичних пам’яток Києва, зокрема мазе-
пинських церков на Подолі і Печерську. Микільський собор, його дзвіницю і
монастирську браму було знищено в 1934 р. Висловлювалися пропозиції зруй-
нувати Софію Київську і весь квартал до Золотих воріт, опрацьовувався проєкт
забудови його урядовими будинками.
Антицерковний наступ неухильно наростав, набувши одіозних форм у роки
Великого терору. Чого лише були варті назви міфічних організацій, за «участь» у
яких позбавили життя десятки церковнослужителів різних конфесій. «Контрре-
волюційна церковна організація» (КРЦО) (Одеса) — квітень 1938 р. — зааре-
штовано 29 православних священиків, розстріляно 18, серед них єпископ Тихон
(Русинов), протоієреї Григорій (Іваненко) та Никифор (Блошенко). За матеріа-
лами аналогічної справи, сфабрикованої там же у травні 1938 р., було розстріляно
семеро священиків-«заколотників», які переступили 60-річний рубіж.
Нагадаємо, що відповідно до планів Союзу войовничих безбожників СРСР
та його українського аналога — Спілки войовничих безбожників (ще — безвір-
ників) до кінця 1937 р. в СРСР мала завершитися оголошена 15 травня 1932 р.
«безбожна п’ятирічка» і водночас — ліквідовані всі релігійні конфесії і навіть
зовнішні вияви релігійності. Економічний та політичний тиск на духовенство
став нестерпним. Священики були позбавлені виборчих прав, їх обкладали непо-
мірними податками, змушували зрікатися сану. Якщо в 1929—1930 рр. тискові
«згори» в СРСР скорилися до 2 тис. священнослужителів, то в епоху Великого
терору цей рух став масовим. У непокірних конфісковували майно, сім’ї виселяли
та «розкуркулювали». Відбувалося не лише банальне пограбування церков та
соціоцид священницької верстви, а й обкрадання УСРР, з якої в розпал голодо-
морної вакханалії нишком було вивезено сконцентровані в попередні роки в іс-
торико-культурному заповіднику «Всеукраїнський музейний городок» колекції
дорогоцінних артефактів з таємного фонду цінностей. Виявлені пізніше в Дер-
жавному історичному музеї у Москві, вони досі не повернуті під приводом того,
що облікова документація установи не містить інформації про надходження екс-
понатів з Києво-Печерської лаври .
44
В описуваний час було спрощено процедуру закриття храмів. Відповідні рі-
шення могли приймати місцеві органи НКВС за несплату податку, під приводом
поширення епідемії, «на вимогу населення», на підставі «зібрань ворожих дер-
жаві елементів». За неповні два роки в Україні було закрито до 75—80 % (близь-
ко 8 тис.) храмів. На початок 1940-х років не залишилося жодної православної
церкви у Вінницькій, Донецькій, Кіровоградській, Миколаївській, Сумській,
Хмельницькій областях, по одній було в Луганській, Полтавській, Харківській.
З 1 710 храмів Київської області за призначенням використовувалися лише 2, з

44 Див.: Євсєєва Т. «Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церков-
ної старовини. Історична правда. 2020. 6 липня. URL: https://www.istpravda.com.ua/
articles/2020/07/6/157777/ (дата звернення: 20.11.2020).
509