Page 573 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 18. «Никто не даст нам избавленья: ни бог, ни царь и не герой»

Однією з центральних тез «Маніфесту Комуністичної партії» була така:
«Комуністична революція є найрішучішим розривом з успадкованими від ми-
нулого відносинами власності; не дивно, що в ході свого розвитку вона найрішу-
48
чішим чином пориває з ідеями, успадкованими з минулого» . Цю ідею, хоч і в
спрощеній версії, більшовики реалізовували своїм войовничим нігілізмом щодо
церкви. Втім, недостатньо було відмежуватися від досвіду попередніх тисячоліть
цивілізаційного розвитку — слід було його чимось замінити. Чи спроможна була
купка радикалів запропонувати повноцінну масштабну альтернативу культурним
конструктам, які вироблялися десятками поколінь інтелектуальної, духовної та
мистецької еліт? Навряд чи хтось нині всерйоз розмірковуватиме над цим питан-
ням. Власне, недолугі мало-, або й зовсім неосвічені неофіти комуністичної док-
трини генерували безліч ідей, що мали, на їхню думку, дати суспільству достойні
альтернативи. Це, зокрема, пропозиції запровадження «радянського вічного
календаря», в якому субота й неділя скасовувалися б як такі, а тиждень тривав
п’ять днів («скасування старого семиденного біблійного тижня»). Дням рефор-
мованого тижня пропонували дати назви, які б «відбивали нові віяння життя»:
партдень, юндень, жіндень . Найбільш завзяті вважали, що літочислення слід
49
починати від Жовтневої революції. Новою мовою світу уявлялася есперанто.
Шлюб пропонували скасувати як анахронізм, запровадивши натомість вільні
статеві стосунки і спільне виховання «суспільних» дітей у спеціальних комунах
і т. д., і т. ін.
Про більшість таких ідей уже наприкінці 1930-х рр. воліли не згадувати. Аль-
тернативою стали ідеологічний сурогат, що пропонував аскетизм замість вседоз-
воленості, та старт з нульової точки, що врешті вирвав СРСР загалом і Україну
зокрема із загальносвітового культурного контексту і змусив блукати манівцями
компартійного конструювання нової суспільної ідеології «згори». Апелюючи
до науковості, матеріалізму, логіки та економічної доцільності як основ радян-
ської модернізації, більшовики по двох десятиріччях невдалих експериментів
пішли найлегшим шляхом — перетворили більшовизм на догму та ерзацрелігію.
Вона мала власний пантеон, культ, «святі письмена» (ними стали твори класиків
марксизму-ленінізму та матеріали партійних форумів, з якими звірялися думки і
вчинки всіх радянських громадян від академіків до школярів), «житія святих»,
атрибутику та естетику, свята і жертви.
Традиційні церкви, нові релігійні течії (як правило, андеграундні), атеїзм та
комуністична ерзацрелігія, власне, існували у стані взаємного поборювання впро-
довж усієї радянської історії. Зрозуміло, не на паритетних засадах. Наслідком
протистояння стала профанація масової лояльності та утвердження подвійних
стандартів. Найбільш точно сутність умоглядної підміни розкрив С. Єфремов у
записі, датованому 22 січня 1924 р., що універсально характеризував результати

48 Маркс К., Енгельс Ф. Твори. Т. 4. Київ, 1959. С. 446.
49 Гнєздилов М. Безперервне виробництво та питання безвір’я. Зброя безвірника: Анти-
релігійна читанка. Харків-Дніпропетровське, 1930. С. 211.
511