Page 568 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

РОЗДІЛЕНА НАЦІЯ: ПАРАДОКСИ МІЖВОЄННОГО ПЕРІОДУ

владу владою антихриста, а селяни бігали на нічні служби і чекали на Армагеддон.
Врешті селянство по двох роках пекельних голодоморних мук на землі обрало
колгоспне рабство. Церква лишилася в черговий раз пограбованим і знеславле-
ним парією більшовицького режиму. Не випадково церковнослужителі виявили-
ся чи не центральними фігурами на найвідомішому з усіх політичних процесів
1930-х років — так званій справі Спілки визволення України (СВУ). Це, зокре-
ма, Володимир Чехівський — радник митрополита Української автокефальної
православної церкви (УАПЦ) Василя Липківського. На лаву підсудних потра-
пив і його молодший брат Микола. Притягнення братів Чехівських до справи
мало далекосяжну мету — довести, що УАПЦ є складовою частиною «СВУ» і
діяла під її керівництвом, організувавши низку філіалів та залучивши до контрре-
волюційної діяльності безліч викладачів навчальних закладів, працівників куль-
тури, священників по всій Україні.
Врешті після тривалої психологічної та фізичної обробки на допиті 9 грудня
1929 р. він засвідчив: «Я знав, що кожний з нас (його колег по УАПЦ) в міру
своїх здібностей і сил використовував УАПЦ в суто національному напрямі…
Байдуже було нам, що ми самі того не побачимо... Зате, ми тішили себе: діти, ону-
ки, а ні, то вже, певно, правнуки наші здобудуть собі самостійність, як це буде
їм до вподоби. Так я мріяв, у такім напрямі і діяв. І гадаю, що не помиляюсь,
коли те ж скажу й про оточення своє. Ось у чім наша хиба, в чім і провина пе-
ред Радвладою». Висвітлюючи погляди своїх колег, він писав: «Загальний стан
життя на Україні в уяві національних кіл був такий: стогне село і лютує, стогне
й місто, чутно стогін і серед робітників, нудяться й стогнуть і інтелігенти, гніт
диктатури панує над всіми, церкву тиснуть, душу гнітять, на устах колодка вісить,
українізація лише зверху. Україна — колонія, її експлуатують, особистого життя
немає, громадського теж, нестатки, злидні й безробіття кругом... Хто це зробив?
Пролетарі? Та ніяк! Бо вони стогнуть. А зробила це Компартія та її прибічники...
Звідусіль такі чутки пливуть. Кругом це говорять пошепки люди. Незадоволення
всюди і зростає воно, бо дедалі все тяжче всім жити. А тут ще арешти, заслання і
таке інше. Страждає мовчки народ. Голоса ніхто не піднесе. Бояться. По кутках
пошепки проклинають партію, Радвладу клянуть. Ненависть і жах кругом. Ні,
так жити не можна. Але і боротись нема як, бо сила в руках партії: держапарат,
40
військо» . Насправді зі сказаного важко було хоч щось спростувати. Микола
Чехівський виразно і цілком точно змалював реальну суспільно-політичну ситу-
ацію в СРСР.
Зрозуміло, що залишати носіїв таких поглядів і думок на волі більшовики
не мали наміру. За вироком, оголошеним у великодню ніч 19 квітня 1930 р., Во-
лодимир Чехівський одержав 10 років ув’язнення і 5 років обмеження в правах,
а Микола — відповідно три і два роки. Втім, це було тільки початком їхнього
страдницького шляху: 13 фігурантів процесу, зокрема й брати Чехівські, були за-
40 Цит. за: Бачинський П. Примари політичних судових процесів 30-х років в Україні.
Реабілітовані історією. Київська область. Кн. 3. Київ, 2011. С. 516—517.
506