Page 722 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)
P. 722

РОЗДІЛЕНА НАЦІЯ: ПАРАДОКСИ МІЖВОЄННОГО ПЕРІОДУ

               єнтацію. Ідеологічні настанови набували значно більш радикальної тональності
                                156
               та спрямування»  .
                   На кінець Другої світової війни ОУН перетворилася на потужну силу, що
                                                    2
               контролювала територію в 150 тис. км  з 15-мільйонним населенням, де впро-
               довж більш як десятиліття повоєнної радянізації тривала повномасштабна пар-
               тизанська війна. З огляду на історичний досвід феномену не втрачають актуаль-
               ності слова Михайла Коваля: «У тоталітарну епоху 30—50-х років цей рух не міг
               не бути екстремістським за методами досягнення мети («хай би крові по коліна,
               аби вільна Україна»). Адже бандерівці діяли не тільки в епоху тоталітаризму, а
               й проти таких само, як і вони, тоталітарних сил, що сповідували свій принцип:
               «Коли ворог не здається, його знищують». Наслідки цього змагання були жах-
               ливими: ненависть живила взаємну ненависть, помста спричиняла помсту, жор-
               стокість породжувала жорстокість. Нашаровуючись і цементуючись, вони вили-
                                                      157
               валися у криваву і нескінченну вендету»  .
                   Ментальні «України» по обидва боки радянського державного кордону по-
               мітно «дзеркалили» одна одну. Українці виявилися неспроможними вирватися
               з ідеологічного «бермудського трикутника», сформованого комуносоціалізмом,
               нацизмом та імперіалізмом / колоніалізмом. На тлі загальносвітової кризи лібе-
               ралізму та демократії вони, як і більшість народів Європи, потрапили в пастку
               правого радикалізму та популізму. Саме це заклало основи справжнього цінніс-
               ного розколу всередині української нації і породило загрозу громадянської вій-
               ни. Однак, констатуючи це, не слід забувати, що країни розсіяння, за винятком
               ЧСР, провокували громади етнічних меншин саме на таку поведінку. Зокрема,
               польська сторона виявилася неспроможною почути і зрозуміти глибоку думку
               Леона Василевського про те, що етнічний принцип націє- і, відповідно, держа-
               вотворення (йшлося про критику гасла «Польща для поляків») є вразливим,
               коли «вимагають виконання обов’язків, але бажають зменшити … права. Нато-
               мість усе суспільне життя сучасної демократичної держави спирається на твер-
               дження: “Немає прав без обов’язків — немає обов’язків без прав”»  . Йшлося
                                                                                158
               по суті про принцип побудови громадянської нації у її сучасному значенні. Те,
               що сприймалося у міжвоєнну добу як мрії революціонерів-романтиків, стало по-
               справжньому актуальним лише після завершення «холодної війни».








                   156  Касьянов Г.В. Ідеологія ОУН: історико-ретроспективний аналіз. Український істо-
               ричний журнал. 2004. № 1. С. 35—36.
                   157  Коваль М.В. ОУН-УПА: між «третім рейхом» і сталінським тоталітаризмом. Укра-
               їнський історичний журнал. 1994. № 2—3. С. 101.
                   158  Цит. за: Вялова Ю. Леон Василевський (1870—1936): постать політика у контексті
               польсько-українського діалогу. Київ, 2019. С. 209.
   717   718   719   720   721   722   723   724   725   726   727